Цієї осені минає 178 років з часу подорожі Тараса Шевченка на Тернопільщину, пише сайт ternopil.one.
А все почалося з розпорядження київського, подільського і волинського генерал-губернатора Бібікова від 21 вересня 1846-го. Він доручив Шевченку їхати в Почаївську Лавру і змалювати її загальний зовнішній вигляд, інтер’єр, вид на околиці з тераси.
32-річний Тарас Григорович на той час уже завершив Петербузьку академію мистецтв та увійшов до складу київської Археографічної комісії. Йому вручили 150 рублів з витратним зошитом і чотири пакети з листами-зверненнями до губернаторів та духовенства. З Києва він виїхав 25 вересня. Мандрував поштовою бричкою, запряженою трійкою коней, яких кучер періодично міняв на станціях.
Вишнівець
Дорога до Почаєва лежала через Вишнівець. Тож у жовтні 1846-го Шевченко зупинився на кілька днів у цьому дивовижному містечку.
За даними дослідників, цікавився архітектурними пам’ятками старовинного палацу, зробив їхні замальовки, оглянув бібліотеку, яка на той час нараховувала біля 15 тисяч примірників, а також чималу кількість рукописів, записував народні пісні, легенди, перекази, малював краєвиди Вишнівця.
Увагу Кобзаря, твердять краєзнавці, привернули дерев’яна церква Архангела Михаїла, зведена у 1726-му, а також монастир отців Кармелітів, споруджений у 1640-му. Храм, до слова, можна оглянути й нині, а ось від монастиря залишилися тільки келії.
Із задоволенням Тарас Григорович спілкувався з простими місцевими жителями. Вони розповідали йому про життя кріпаків у панських маєтках. Повідали й про сумнозвісну «гру в шахи» людьми. Якось пан звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку. Покликав інших панів та взялися вони грати в шахи. Ось тільки фігурами були кріпаки. Той, хто вигравав «фігуру», ставав її власником. Після таких партій гіркий плач стояв у палаці, бо батьків розлучали з дітьми, дружин з чоловіками, сестер з братами… Ой, і розгнівало Шевченка почуте…
А якось Кобзар прогулювався парком. Стомився. Присів на кам’яну лавку. Аж тут – конюх Федір виріс, ніби нізвідки. Розговорилися. Із запалом поет ділився враженням від подорожі…
Було це чи ні, годі сказати. Але Федір до смерті згадував оту їхню зустріч зі Шевченком. Оповів про неї навіть історику Василю Щурату. Проте сам Тарас Григоровчи жодним словом у своїх щоденнику, творах чи на полотні про вишнівецьку придембенцію не обмовився.
Єдине, що у парку й досі стоїть ота кам’яна лавочка. Її називають шевченковою. Саме з неї Тарас Григорович нібито й зробив ескіз замку з боку старого Вишнівця та призамкової церкви.
Почаїв
Із Вишнівця Шевченко попрямував до Почаєва. Було це десь наприкінці жовтня. Жив в архієрейському будинку. На його фасаді. до слова, в 1961-му встановили меморіальну дошку з цього приводу.
Про відвідини Кобзарем Почаївської Лаври збереглося чи найбільше відомостей. Тут Тарас Григорович виконав чотири малюнки аквареллю.
А саме – «Почаївська Лавра зі сходу», «Почаївська Лавра з півдня», «Внутрішній вигляд Успенського собору», «Вид на околицю з тераси Почаївської Лаври». Усіх їх зберігають у Київському музеї Шевченка.
В археологічних записах художника також є опис Пересопницького Євангелія, створеного в Почаєві у 1556–1561 роках.
У Почаєві Шевченко поповнив і свою скарбничку фольклорних перлин. Саме тут він записав народні пісні «Гиля-гиля, селезень», «Ой пила, вихилила», «Ой у саду, саду».
У цьому старовинну містечку бачився він і з польським скрипалем та композитором Каролем-Юзефом Ліпінським та насоложувався його врітуозною грою. Згадка про оту зустріч вирине згодом у повісті «Близнецы» 1856-го. Там же він мову вестиме й про варіації композитора на тему народної пісні «Чи я така уродилась».
Почаїв глибоко запав у душу Кобзареві. Про нього згадуватиме у поемах «Слепая», «Невольник», «Петрусь».
Серце грітимуть спогади про красу міста, а особливо – його мешканців. Простих і щирих, які залюбки ділилися з ним піснями, легендами й переказами.
Кременець
Був листопад. Шлях Шевченка лежав на Берестечко. Дорогою ж Кобзар завернув до овіяного легендами Кременця. Про нього дуже багато чув від колишнього викладача хімії Кременецького ліцею, а згодом – викладача Київського університету Степана Зеновича.
Шевченко дуже хотів подивитися на королеву Бону, тобто Замкову гору, та Єзуїтський кляштор. Він відвідав ліцей, гімназію, зібрав й записав кілька народних пісень.
На ночівлю зупинився у Білобожниці, що біля Кременця. Йому там дуже сподобалася місцева церква.
Підсумки
Подорож Шевченка на Тернопільщину тривала впродовж жовтня-листопада 1846-го. Досі невідомо, які матеріали, крім звіту, «шнуровой тетради» і почаївських акварелей, він передав генерал-губернатору. Вони загубились у справах Археографічної комісії.
Знаємо тільки, що в листі від 13 листопада 1846-го управителю Канцелярії чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора Т. Шевченко засвідчив про свій приїзд.
Мандрівка завершилася. Фізично. Але у своїх творах Кобзар ще не раз звертатиметься до побаченого, почутого й відчутого на Тернопіллі. Відлуння емоцій пронизує його твори, зігріває теплом спогадів. Особливо на засланні. Простежити це можна в повісті «Варнак».