Сумну співпрацю з державною організацією описав теребовлянець. Чоловіка обурило ставлення робітників РЕМу, пише ternopil.onе.
Одне слово – сумно
Іван Драґан розмістив допис у соціальній мережі Фейсбук. Чоловік скаржиться на роботу комунальної організації та ділиться власною історією. Пише, старається оминати державні організації у сфері послуг. Ймовірно, вже мав неприємний досвід із обслуговуванням. Твердо переконаний, від роботи державних організацій не треба чекати нічого позитивного.
Чоловік живе у м. Теребовля Тернопільської області. Його бабуся мешкає за 20 км від районного центру. Онук робить їй ремонт. Іван найняв бригаду робітників для перекриття даху будинку. Перед їх проведенням потрібно звертатися до РЕМу (Розподільних електромереж). Івану треба було перемістити електролінію з будинку в інше місце.
На перший погляд все здається простим, але у держорганізації довго давали пусті обіцянки. Іван чекав, поки йому зателефонують, попросив це зробити якнайшвидше. Пообіцяв все оплатити. Ремонтні роботи зупинилися. Минав день за днем, а на третю добу Іван знову пішов добиватися свого. Чоловік описав хронологію подій того дня:
- 10:00 – немає вільних працівників;
- 10:10 – скарга керівництву;
- 10:15 – працівники раптово з’являються;
- 11:30 – до будинку бабусі Івана приїздить бригада комунальників (складається з 2 осіб).
Іван обурився ситуацією. Пише, вони не привезли з собою ні інструментів, ні кабелю, ні бажання працювати. Звісно, робітники знають, що робити у таких ситуаціях. Проте нічого вдіяти не можуть на практиці.
Моделювання ситуації
Іван Драґун описує свої відчуття на той момент – мозок почав активно нагріватися. Уявив ситуацію: художнику замовляють портрет з натури. Він приходить до замовника і з порогу повідомляє, що позувати не потрібно. Художник вдома у клієнта починає шукати мольберт, оскільки цілком випадково залишив свій вдома. Замовник і фарбами, і пензлями має забезпечити. З гречності, ще може кави або чаю запропонувати. Фарба тільки гуаш, виключно червоного і жовтого кольорів. Інших варіантів не існує, бо портрету не вийде. Пише Іван Драґун – його приклад метафоричний, але цілком аналогічний до реальності із комунальниками з РЕМу.
У відчайдушних пошуках логіки
Навіщо надсилати бригаду з пустими руками? – чоловік ставить риторичне питання державній організації. Пише, конструкцію свого даху може здійснити сам. Моральну підтримку знайде поміж інших людей. Чоловік не розуміє, чим завдячувати робітникам. Хіба що тим, що вони поділилися контактами інших бригад.
Іван викликав найманих працівників, які впоралися зі всіма роботами за 2 години. Описує, що все виконали професійно, якісно, швидко. Однак відзначає, нервові клітини не відновлюються і неприємна ситуація з робітниками від державної організації навряд чи скоро забудеться.
Іван Драґан досі не може усвідомити, навіщо комунальники мучать людей і завдають стільки незручностей. Радить, краще заплатити та не хвилюватися через результат. Переконаний, тоді всі залишаються щасливими.
Театр абсурду чи професіонали?
Люди відгукуються про схожі ситуації. Пишуть, що Іван вчинив правильно. Сподіваються, це підштовхне державну організацію до роботи по совісті.
Інші ж пишуть, що ситуація не була аварійною. Захищають професійність робітників РЕМу, відзначають те, що вони виконують виключно термінові роботи.
Зрештою, кожен залишився при своїх поглядах. Ремонтні роботи у домі бабусі Івана ведуть і далі, а люди роблять висновки.