Кожного дня в умовах війни стаються надзвичайні речі, в які дуже важко повірити. Так було з Миколою Демчуком, якому чудом вдалося врятуватися з-під завалу, повідомляє сайт ternopil.one з посиланням на Голос Лановеччини. Незважаючи на те, що одна рука вже була недієздатною, бійцю таки вдалося добратися до побратимів.
Історія Миколи Демчука, від якої волосся стає дибки
У той страшний день, коли чоловік ледь не загинув, йшли важкі бойові дії на Сході. Тоді лише чулися свисти ракет та звуки артилерійських пострілів. Наші воїни героїчно стримували ворога, незважаючи на його переваги у кількості. Кілька днів поспіль бійці ЗСУ слідкували за рухами рашистів та їх технікою. У той час Микола перебував на пості, який розміщувався під мостом. Туди ж окупанти нанесли удар з важкої техніки.
Бійці тільки відчули, що щось вдарило в міст, а через кілька секунд він був вщент зруйнованим. Військові, що знаходилися під конструкцією, отримали серйозні поранення, а деяких контузило. Пораненому Миколі встигли надати першу медичну допомогу та накласти турнікет, проте після одного прильоту, почувся й другий.
Снаряд знову поцілив у ціль. Тоді ж усіх бійців засипало землею. Тим, хто вціліли, вдалося вибратися. Микола не подавав ніяких признаків життя, тому бійця залишили, адже подумали, що він загинув. Проте від холоду уродженцю Тернопільщини вдалося прийти до тями й вибратися з-під завалу. Не відчуваючи болю, хоч і одна рука була вже не дієздатною, бійцю вдалося просунутися близько 500 метрів до побратимів. Цей страшний день назавжди закарбувався у пам’яті Миколи Демчука.
Що відомо про бійця?
Микола Демчук є уродженцем селища Грибове, що на Лановеччині. Зараз чоловіку 38 років. У військовій справі Микола має неабиякий досвід- спочатку відслужив армії, а у 2015 році пішов воювати в АТО на Схід України. Там брав участь у найпекельніших боях за Волноваху та Новотроїцьке. На Сході перебував усього 2 роки, згодом подався працювати за спеціальністю будівельником в Україні та закордоном.
Микола разом із жінкою Марією проживає в Краснолуках, разом виховують двох донечок Настусю та Даринку. Там облаштували своє щасливе сімейне гніздечко, проте згодом в їх життя, як і багатьох українців, прийшла війна. Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, чоловік був у військкоматі. Його спочатку зарахували у лави тероборони до роти охорони, де він пробув лише 2 місяці. На Схід відправили лише у травні, там перебував у складі 24 артилерійської бригади. Його загін був відправлений до Луганщини, де проходили найважчі бої.
Відтоді, коли чоловік прибув на Схід, кожен день був важким не тільки для нього, але й для дружини, яка весь час переживала. Микола часто не виходив на зв’язок, не телефонував й не писав Марії. За батька хвилювалися і його діти, які усвідомлювали, що насправді відбувається.На зв’язок чоловік вийшов лише 24 травня. Тоді він повідомив дружину, що знаходиться в госпіталі й втратив одну руку.
Через кілька днів його відправили до Тернополя в обласну лікарню, туди ж приїхала Марія. Він знаходився у вагоні поїзда, серед інших поранених, яких доправили на лікування. Неабияку допомогу й підтримку Миколі надавали не тільки рідні, але й односельчани. Чоловіка успішно прооперували й відправили до реабілітаційного центру в Львів.
