Коли говорять про українці в Австро-Угорській армії, то чомусь згадують лише Українських січових стрільців. В той же час українське населення, яке становило близько 8% двоєдиної імперії Габсбургів весь час служило цій державі, а тому спробуємо розповісти про участь українців Тернопільщини в австрійській армії. Детальніше про це розповість видання ternopil.one.
Збройні сили Австро-Угорщини
Як зазначає історик Андрій Лозинський збройні сили Австро-Угорщини (1867-1918 рр., Kaiserliche und Königliche Armee) складалися із сухопутних, військово-морських та військово-повітряних сил. До сухопутних сил зараховували імперську регулярну армію, територіальну оборону (вона мала регіональні особливості як от австрійський ландвер і угорський гонвед) та ландштурм (тобто ополчення, яке скликалось лише під час повстань чи інших військових станів).
Всі чоловіки імперії, в тому числі й тернополяни, які мали вік від 19 до 42 років імперії мали відслужити в армії. До 1912 р. тривалість служби сухопутних військ становила 3 роки (на флоті термін дійсної військової служби становив 4 роки, а в резерві (в так званій «Службі охорони узбережжя») ще 5 років. Але було прийнято рішення зменшити термін служби сухопутних військових до 2-х років. Цього було достатньо для засвоєння більшості військових спеціальностей, а з іншого боку. А це ці зміни не торкнулися кавалерії, кінної артилерії й унтер-офіцерів. Усі, хто відбув військову службу далі 7 років знаходився в резерві, а отже його могли викликати на військові збори. Після відбуття в резерві усіх військовозобов’язаних переводили на службу до резерву ландверу/гонведу ще на 2 роки. А після цього вони рахувались в ландштурмі до досягнення 42 років. Це стосувалось і тернополян.
Формування збройних сил імперії
Збройні сили держави формувалися за територіальним принципом. Всі нижчі чини були пов’язані із своїми округами поповнення. Всього в країні існували 112 округів поповнення. З них 109 були потрібні для поповнення сухопутних сил та 3 для військово-морських. Тобто, в кожному окрузі набирали жителів однієї місцевості і вони ж пізніше складали одну військову частину. Це робилось, щоб уникнути проблем з мовою в багатонаціональній державі. Зв’язок до певних округів мали лише єгері, полки кавалерії, артилерії, інженерні війська. Залізничний, телеграфний полки, санітарні війська, відділення кінних заводів та тилові установи поповнювались з усієї країни в тому числі з Тернопільського округу.
Офіцерами могли стати особи, що отримали спеціальну середню або вищу освіту (в Тернополі було декілька гімназій, де навчали мов, а тому тернополяни могли ставати офіцерами нарівні з мешканцями інших частин імперії). Претенденти на офіцерські посади мали знати не лише державну (німецьку мову), а й одну з полкових мов. Головну мову мали знати всі. Хоча б на рівні команд. Інструкції переводили на одну з полкових мов за умови, що нею говорило 20% військовослужбовців. 47% полків припадало на слов’ян, 29% – на німців, 18% – на угорців, 6% – на румун й італійців. Дислокація військових частин була строката. Частина могла бути з Тернополя чи Бережан, Чорткова, але бути розміщеною в Італії чи Румунії. Це робилося спеціально, щоб позбавити військовослужбовців впливу звичного середовища та можливої пропаганди з боку місцевих націоналістичних рухів.
Українці в складі збройних сил імперії
Українське населення становило 9% всього складу армії, а це 9 полків. А тому полки так і називалися – тернопільський, чортківський, бережанський. Більшість українців служили в піхоті. Причиною цього було низька освіта більшості з них. Але деякі зі українців маючи бажання стали військовими чиновниками, лікарями. Найвідомішими прикладами є лікарі флоту Ярослав Окуневський та Орест Зарицький родом з Тернопільщини. Ще один з українців, тернополян, який яскраво проявив себе під час подій Першої світової війни – це старшина австрійської армії, переведений до легіону УСС, Клим Ґутковський (уродженець м. Тернополя) став організатором в Карпатах підрозділу з гуцулів.
Про високий бойовий дух українців говорив і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Франц фон Габсбург, який командував одним з ескадронів 13 полку уланів (формувався з українців Золочівщини, яка пізніше входила до складу Тернопільського воєводства).
Перелік військових частин з Тернопільщини
Як і було зазначено вище українці служили по всій Австро-Угорщині, але були військові частини, де тернополяни складали їх переважаючу частину. Наведемо перелік цих частин та вкажемо, які національні там служили:
№ 15 округ поповнення (Тернопіль) – у складі полку 62 % русинів, 29 % поляків;
№ 55 (Бережани) – 59 % русинів, 26 % поляків;
№ 80 (Золочів) – 68 % русинів, 25 % поляків;
№ 95 (Чортків) – 70 % русинів, 21 % поляків;
Батальйони стрільців (Feldjägerbataillon):
№ 32 (Теребовля) – 74 % словаків.
Піхотні полки крайової оборони (Landwehr-Infanterieregiment):
№ 19 (Львів, Бережани) – 59 % русинів, 31 % поляків;
№ 20 (Станиславів, Чортків) – 72 % русинів;
№ 35 (Золочів, Тернопіль) – 68 % русинів, 25 % поляків;
Полки драгунів (Dragonerregiment):
№ 2 (Тернопіль) – 61 % чехів, 26 % німців;
Події першої світової війни і тернополяни
Під час Першої світової війни на території Тернопільщини в тому числі було створено військову частину Українські січові стрільці. До складу військового з’єднання подало заявки понад 28 тис. мешканців Тернопільщини, Бережанщини, Чортківщини та інших регіонів Галичини. В подальших військових подіях це з’єднання вкрило себе невмирущою славою. Так, в липні 1915 р. УСС квартирувався в західній частині Тернопільської області біля річки Золота Липа, що на Бережанщині. Восени цього року полк вже вів бойові дії між річками Серет та Стрипа. А у вересні з гору Лисоня, що на Бережанщині. В листопаді УСС взяли участь в битві за село Семиківці Теребовлянського району Тернопільщини. В наступному році, влітку полк УСС прикривав напрямок на Бережани в межах гори Лисоня. А тому тут, біля сіл Конюхи та Куропатники на Бережанщині, загинули сотні українців захищаючи прапор австрійської імперії.
В 1917 р. полк УСС брав участь в боях за село Козова, тепер районний центр Тернопільщини. А також українські військові пройшли по тилах російської армії через села Копичинці, Бурнаків, Звиняч, Бурдяківці над Збручем. Останній бій Українські Січові Стрільці провели біля села Конюхи, що на Бережанщині (зараз Козівський район Тернопільщини). Поряд з українцями воював Василь Вишиваний, архікнязь В. Габсбург. Тут українці втратили понад 400 осіб загиблими. Їх героїзм був відзначений митрополитом греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким. Останній подарував військовим освячений прапор.
Таким чином, можна зробити висновок, що українці в структурі збройних сил Австро-Угорської імперії займали досить вагоме місце. Це особливо стало помітним під час бойових дій в роки Першої світової війни. Традиції української військової звитяги були помітні і під час наступних воєн та військових протистоянь. Зокрема, з поляками, російськими більшовиками-комуністами, німецькими фашистами та в сучасну епоху. Сьогодні Україна та Австрія – це незалежні держави, але спільна історія, в тому числі військова, не забувається і досліджується, як українськими так і австрійськими науковцями.
