Тютюнництво є невід’ємною складовою частиною агропромислового комплексу нашої країни. За рівнем рентабельності ця сільськогосподарська культура була однією з найприбутковіших, приносила значні доходи сімейному бюджету сільських трудівників. Та це спостерігалося до Незалежності. У роки становлення України як самостійної держави, обсяги виробництва тютюну значно скоротилися у порівнянні з попередніми роками. Далі на ternopil.one.
Це спричинило масове закриття тютюнових фабрик на території України. Потужним виробником тютюну на території Тернопільщини у ХІХ-ХХ столітті була Монастириська тютюнова фабрика, що має досить цікаву історію.
Особливість розвитку тютюнової промисловості в Галичині
Перші цехи з переробки тютюнового листя, виробництва сигарет і тютюну на Галичині з’явилися ще на початку XVIII століття. А перше місто, де ця галузь розпочала активно розвиватися стали Винники. Це сучасна Львівська область. Вироби з тютюну приносили неабиякий прибуток. Вони користувалися попитом як серед чоловіків, так і серед жінок. Тому й не дивно, що було спрямовано курс на розвиток тютюнової промисловості.
Особливо це помітно у роки панування Австро-Угорської імперії на території Заходу України. У 1772 році частина нашої держави увійшла до складу могутньої імперії. Через декілька років було введену так звану “тютюнову монополію”. Тодішній цісар Йосип ІІ видав тютюновий патент. Розпочалася активна розбудова промисловості на території усієї Австро-Угорщини.
Наприкінці XVIII століття неподалік Монастириська виросло підприємство Монастириська тютюнова фабрика. Схожу збудували у Винниках, проте дещо раніше. На Тернопільщині виник ряд тютюнових фабрик: у Монастириську, Ягільницях та Борщеві. Це зумовлено тим, що основні посівні площі тютюну зосереджувалися саме на території цієї області. Навіть сьогодні Тернопільщина є ключовим регіоном України за цим “критерієм”.
Фабрики переробляли власну сировину та імпортовану. Їх продукція користувалася попитом не лише в Австро-Угорщині, але й поза її межами. Розвиток тютюнової галузі у сучасній Львівській та Тернопільській областях позитивно вплинули на місцеве населення. Негативним наслідком став наплив чужинців, а саме поляків на українські землі.
Становлення Монастириської тютюнової фабрики
Монастириську тютюнову фабрику збудували наприкінці XVIII століття у місті Монастириськ (сучасна Тернопільська область). Її творцем вважають італійця-шляхтича Карла де Гетте. Хто цей чоловік і чим він займався достеменно невідомо. Проте деякі дослідники спростовують версію Гетте як засновника. У деяких історичних джерелах зазначається, що у Монастириську ще до введення тютюнової монополії у 1778 році фабрика вже існувала та працювала.
Після проголошення “монополії” та введення патенту австро-угорським цісарем, фабрику перенесли на Івано-Франківщину, до містечка Снятин. Вона працювала там деякий час, проте вже у середині ХІХ століття її відновили у Монастириську. Основною причиною стало зростання попиту на сигарети. Основним постачальниками тютюну до фабрики були плантатори. Вони збували її через посередників, що аж ніяк не було вигідно селянам. Щоб вирішити цю проблему вирішили зробити плантаторів основними постачальниками сировини на підприємства.
Тютюнові фабрики потребували сировини. Одну частину вирощували самотужки на місцевих плантаціях, а іншу – привозили з регіонів імперії. Та чи було це вигідно підприємствам і їх власникам? Насправді, важко відповісти. Та ось вже наприкінці ХІХ століття в імперії запроваджують спеціальний Інститут. Його основна мета – спостереження за технологією вирощування тютюну. За найкращу сировину в Австро-Угорській імперії навіть ввели систему нагород. Це було чудовим стимулом для аграріїв, що займалися її вирощуванням. Керівні посади компанії займали чехи, німці та поляки. Майже всі вони були спольщені.
Монастириська тютюнова фабрика була одним із найкращих виробників тютюну на території Заходу України за часів Австро-Угорської імперії. Однак умови праці залишали бажати кращого. Робітники були зобов’язані працювати по 12 годин на день. В тиждень – це 72 години. В день можна було заробити від 36 до 44 крейцерів (срібні монети). Робочий графік зазнав змін лише у 1873 році. Тоді ж кількість годин на добу скоротили до 9 годин. Працювали українці й у суботу, однак лише до полудня. Це були як чоловіки, так і жінки. На початку умови праці були не найкращими, та поступово, з розвитком тютюнової фабрики вони покращилися, як і заробітна плата.
Без перебільшень, але Монастириська тютюнова фабрика свого часу була не просто підприємством, а окремим “світом”. Для робітників тут намагалися створити комфортні умови, звісно, паралельно з розвитком самого виробництва. Тут діяла кухня. Правда, щоб, наприклад пообідати, потрібно було платити. Та ця ціна була низькою. Багато працівників приносили своє просто з будинку. Його можна було розігріти на тій самій кухні. Існувала окрема зала з книгами. Бібліотека тютюнової компанії вміщала у собі книги як українською, так і польською мовами. А ще у приміщенні обладнали спеціальні купальні.
Правне забезпечення працівників
Через старість багато людей покидали фабрику та виходили на пенсію. Та про своїх колишніх робітників тут не забували. У 1805 році було затверджено допомогу в сумі 5-10 крейцерів на день. Це при умові, що людина відпрацювала на підприємстві близько 15 років. Через 30 років щоденну допомогу в 5-10 крейцерів об’єднали з забезпеченням на старість.
Тому більшість не турбувалося про те, де братимуться гроші, так як фабрика робила незначні виплати.
Цікаво, що така реформа проіснувала лише до 1891 року. Через рік уряд створив нову – правне забезпечення робітників з 15-літнім стажем і тих, хто є непрацездатним. А у 1910 році такі “пільги” отримували вже жінки, що втратили чоловіків та сироти.
Фабрика у роки польського панування
Навіть після Першої Світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році, Монастириська тютюнова компанія, як і більшість продовжувала працювати. Всі фабрики діяли у 1930-40-х роках. Щоправда, дещо змінилися умови та ставлення до робітників. У ті часи українці потерпали від польського шовінізму.
Поляки здійснювали демонстративні пропагування переваг одного народу над іншим. Умови праці стали просто нестерпними. Українців примушували спілкуватися польською мовою, підслуховувати різного роду розмови серед оточення, а особливо серед робітників-українців. Таким чином звичайні робітники стали просто шпигунами серед своїх. Робота на фабриці стала справжнім пеклом.
Монастириська тютюнова фабрика у Радянський період та сьогодення
У останні роки Другої Світової війни Монастириську тютюну фабрику було перейменовано на тютюново-ферментаційний завод. У 80-х роках ХХ століття підприємство стало комбінатом. Тут продовжували виготовляти тютюнову продукцію. Колишній Монастириський завод увійшов до об’єднання інших потужностей Тернопільщини, що спеціалізувалися в цій галузі. Однак у 1990 році цей “союз” розпався. Проіснував він відносно недовго, лише 18 років. Від 1997 року підприємство є тютюново-ферметаційним комбінатом.
Його будівля не зазнала значних змін у порівнянні з фотографіями ХХ століття. На початку 2000-х від Монастириського підприємства було відкрито філію в Києві. Монастириська тютюнова фабрика є базовим підприємством. Існуюче підприємство на його базі іменували як “Українська тютюнова компанія”. Щоправда, зараз воно є недійсним, а виробництво тютюну на фабриці було припинено.
