Територія України, зокрема і Тернопільщини, значно постраждала внаслідок воєнних дій під час радянсько-німецької та Другої світової війни. Зруйновані міста і села, знищене господарство, суттєве зменшення населення, особливо чоловіків, відсутність необхідної для життя інфраструктури змушували владу вкладати кошти в регіони, які найбільше цього потребували. Але відбудова відбулась за суто радянським принципом: спочатку ставала на ноги важка промисловість (металургія, машинобудування, вугільна галузь), а далі легка, харчова та інші галузі. Про такі речі, як покращення побуту населення, будівництво шкіл та лікарень думали лише після будівництва підприємств. Можливо ви пригадуєте ті часи. Детальніше про це розповість видання ternopil.one.
Динаміка росту населення
Як зазначає в своєму дослідженні Іван Тимків, ріст населення області в ці роки безпосередньо залежав від соціально-економічних чинників. За даними радянської влади чисельність населення Тернопільської області станом на 1 січня 1950 р., становила 1 119 323 осіб, з яких у містах проживало 124 651 мешканців, а у селах – 994 672. У 1970 р. чисельність населення вже становила 1 152,6 тис. осіб, а отже приріст населення між переписами 1959, та 1970 рр. становив 67 тис. осіб. А тому населення області зростало, і цей ріст залежав від низки чинників: медичного обслуговування, насиченості культурно-освітніх закладів, міського благоустрою, житлових умов, заробітної плати, доходів населення. Зростання темпів розвитку промисловості стимулювало притік населення з сіл в міста, що сприяло підвищенню дефіциту житла для новоселів, стимулювало культурний розвиток та зростання кількості соціальної інфраструктури.
Освіта в області
Питання освіти турбувало керівництво області та України, а тому для забезпечення підприємств регіону робітниками відкривались вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища та коледжі. Завдяки їм, порівняно з 1959 р., вже у 1960 р. кількість людей з освітою виросла на 1000 осіб. А з вищою на 41 особу. Профільні підприємства виділяли на освіту робітників значні кошти. Так Текстерно упродовж 1965-1966 рр. на функціонування ПТУ на 200 учнів виділив 380 тис. крб. Також це підприємство навчало свої робітників основам виробництва, а тому змушували працівників навчатися у школах робітничої молоді, вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Так у 1967-1968 рр. навчалося лише 75 осіб. А в наступному році вже 196. Щоб пришвидшити процес навчання, до Тернополя приїздили викладачі Рівненського текстильного технікуму. Планувався такий же заклад в Тернополі. В той же час навіть такі дії не могли побороти малоосвіченість робітників.
Зростала й загальна освіта населення. Чисельність загальноосвітніх установ Тернопільської області значно розширилася. У 1950-1960-ті рр. введено в експлуатацію 222 школи у містах і селищах та 191 у селах. Лише у 1956 р. було здано 17 шкіл (14 в селі) на 6 тис. місць. Було збудовано й дитсадків на 27 523 місця.
Результати освітньої політики
У післявоєнні роки, завдяки збільшенню кількості вищих навчальних закладів, повільно, але неухильно, зростала кількість осіб з вищою освітою серед керівників сільськогосподарських підприємств. Так у 1970 р. серед голів колгоспів з вищою освітою було 159 осіб із 443. В той же час їх було менше 50%, а отже, кваліфікованих працівників все ж не вистачало.
Розвиток науки на Тернопільщині
Після окупації в 1944 р. Тернопільської області радянська влада взялася за освіту, адже це була можливість впливати на свідомість молодого покоління, а отже, виховувати слухняних громадян. А тому перетворення в цій сфері були значними, але відбулися не одразу. Спочатку відбувалося будівництво підприємств. Про це читайте тут.
На середину ХХ ст. рівень забезпеченості Тернопільської області кваліфікованими науковими співробітниками на початку 50-х рр. ХХ ст. був доволі низьким, найбільш гостру проблему у кваліфікованих працівниках (керівних кадрах) відчувала сільськогосподарська галузь. Єдиним вищим навчальним закладом у Тернопільській області станом на 1950-й р. був Кременецький педагогічний інститут. У ньому працювало 112 викладачів. В 1957 р. в області на підприємствах, в організаціях працювало наукових працівників загалом – 37, доктори наук були відсутні, кандидатів наук нараховувалось – 12.
Кращою була ситуація з науково-педагогічними працівниками, кількість яких у 1957 р. становила 137 осіб. Цікавим є те, що кількість осіб без наукового звання складала 51 %. У вищих навчальних закладах області уже можна було зустріти одного доктора наук та 37 кандидатів. Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 12 квітня 1957 р. утворено Тернопільський державний медичний інститут. Після відкриття медичного інституту кількість наукових працівників зросла. Збільшилась кількість науковців та студентів, які приїздили в Тернопіль з інших регіонів країни.
До науковців можна віднести і працівників Тернопільської державної сільськогосподарської дослідницької станції, кількість яких станом на 1 жовтня 1957 р. становила 28 осіб, у тому числі – 4 кандидати наук.. Чисельність працівників Тернопільського та Кременецького краєзнавчих музеїв області у тому ж році дорівнювала 9 особам.
Вже на середину 1960-х рр. чисельність наукових працівників Тернопільської області становила 359 осіб, з яких 9 – доктори наук, 92 – кандидати наук. Зазначимо, що 9 наукових працівників взагалі не мали вищої освіти.
А тому можемо говорити, що кількість наукових працівників за межами вищих навчальних чи профільних закладів була низькою. Науковців в сфері машинобудування, інженерної справи фактично не було. Фактично підприємства області не створювали умов для залучення чи навчання кваліфікованих робітників. А функціонування сільськогосподарської дослідницької станції, що була єдиною науково-дослідною установою, говорить про аграрний характер господарства області.
Тернопільський політехнічний інститут та фінансово-економічний факультет Київського інституту народного господарства
Значною мірою недопрацювання в сфері технічної, а пізніше і економічної, освіти були виправлені після створення в Тернополі у березні 1960 р. загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту, філіалу Львівського політехнічного інституту. 30 червня 1966 р. в Тернополі було відкрито відділення фінансово-економічного факультету Київського інституту народного господарства. Ці два заклади дозволили області значно підвищити забезпеченість господарства висококваліфікованими працівниками та створили нові робочі місця для науково-педагогічних працівників.
Медичні установи Тернопільщини
Після війни відбулись зміни на краще і в медичній сфері. У галузі охорони здоров’я чисельність працівників зросла з 6532 у 1950 р. до 13448 у 1960 р. Але все ж працівників не вистачало, і лікарні були укомплектовані лише на 82%. Функцію постачальників кваліфікованих медичних кадрів взяли на себе утворений в 1957 р. медичний інститут, Кременецьке та Чортківське медучилища. Станом на 1 січня 1960 р. у області не функціонувало жодного закладу, який би перебував на балансі підприємств, установ чи організацій.
Які заклади медицини були в Тернополі? В місті в 1963 р. функціонувала міська поліклініка, міська лікарня з пологовим будинком, обласна лікарня, станція переливання крові, фізіологічний диспансер, психоневрологічний диспансер, онкодиспансер, фтизіатричний диспансер та шкірно-венерологічний, на яких було працевлаштовано 2344 медичних працівники.
Отже, освітня, наукова та медична сфера Тернопільщини після війни почала стрімко зростати. В той же час недостатньо, щоб забезпечити все населення базовими послугами. А що ви пам’ятаєте про ті роки?
