1 вересня 1939 р. розпочалась Друга світова війна, а за нею 21 червня 1941 р. й німецько-радянська. Ціллю фашистської Німеччини було захопити Європу, а за допомогою своїх союзників контролювати й Азію і Африку.
В ході війни гітлерівці мали намір знищити всіх євреїв, адже на їх думку останні були не повноцінною нацією і підлягали забуттю. В часи війни та загалом Голокосту було знищено понад 6 млн. євреїв. Це цифри з усієї Європи.
На території України фашисти вбили 1,5 млн. єврейського населення. В той же час на територіях окупованих німецькими фашистами ставлення населення до євреїв було схвальним, милосердним.
А тому в різних країнах виникали осередки допомоги єврейському населенню. В 1953 р. міжнародний інститут збереження пам’яті жертв Голокосту Яд Вашем в Ізраїлі прийняв рішення надати всім, хто врятував життя євреїв звання праведника народів світу.
По кожній людині готувались документи, а далі комісія приймала рішення. Кожен праведник отримає звання, медаль і почесну грамоту. А їх імена викарбовуються на Горі Пам’яті в Єрусалимі. Праведник – це той, хто слідує заповітам, нормам, той хто не відчуває за собою якоїсь провини. Такі праведники були й в Україні.
В Радянському Союзі питання знищення євреїв замовчувалось, а зважаючи на те, що СРСР і Ізраїль тривалий час не підтримували дипломатичних відносин, то громадянам Союзу не надавали звання праведник світу. Цей процес з новою силою спалахнув після отримання Україною Незалежності. Сьогодні Україна сьогодні має 4-те місце в світі за кількістю праведників світу.
На 2021 р. таких людей нараховувалось 2569 осіб. Були вони й на Тернопільщині. Зокрема, мова про сім’ю Саїків, які 9 місяців переховували родину Ґінзберґів та їхніх знайомих. Більш детально про буремні роки розповість ternopil.one.
Як повідомляє видання Локальна історія, визнання праведниками світу сім’я Саїків отримала вже на межі ХХ та ХХІ ст. Хоча це звання почали надавати з 60-х рр. В той же час їх історія не залишилась забутою і на основі їх подвигу було створено фільм Сергія Буковського «Назви своє ім’я», спродюсованого Стівеном Спілберґом.
Про сім’ю Саїків та порятованих євреїв
Сім’я складалась з голови сім’ї Онуфрія Саїка, його дружини Анни, бабці та двох дітей Ірини та Миколи. Дівчинці в цей час (мова липень 1943 – квітень 1944 рр.) було 12 років і вона добре пам’ятає подробиці переховування євреїв. Загальна кількість врятованих сім’єю Саїків складала 16 осіб.
Сюди входили Михайло Гінзберг, його дружина Зося, мати Роза, сестри Анна, Рут, та чоловік останньої Натан. А також знайомі цієї родини. Саме завдяки діяльності Михайла Гінзберга сім’я Саїків отримала звання праведників світу.
Польська та радянська окупація Тернополя
Євреї жили біля ринку. Не всі були багатими. Були й бідні. Але вміли працювати і були талановитими в усьому. Жінки дуже гарно готували, а діти були чемні та виховані. Поляки не любили євреїв і часто обзивали пархатими. З приходом радянської влади почалися арешти та репресії. Знищили всю інтелігенцію.
А кого не вбили, то вивезли в Сибір. Культура радянських військових та чиновників одразу далася взнаки. Якщо ходили по молоко, то брали польські горшки для туалету, якщо пили горілку, то стаканами і до ранку, якщо танцювали, то на столах і в нічних сорочках та кирзових чоботах. А ще милися в унітазах.
Німецька окупація
В липні 1941 р. радянські війська втекли, а прийшли німці. Приїхали, якщо бути точним на мотоциклах. Рукави підкочені. В руках автомати. Онуфрій Саїк почав працювати у Біржі праці і сім’я переїхала до хати, що біля Старого замку (зараз там готель «Тернопіль»).
Біржа була потрібна для реєстрації молоді, яку німці ловили і відправляли на роботу в Німеччину. Євреям забороняли вільно ходити по місту. Їх змушували важко працювати, копати траншеї, могили. Часто й собі…
Одного разу пані Ірина Саїк була свідком того, як німецькій військовий вирвав з рук єврейської жінки, яка сиділа у вантажівці її дитину і вдарив нею до стіни по вул. Сагайдачного, а далі кинув назад в автомобіль. А ще якось 2 українські поліцаї вирвали двох єврейських дівчаток з вух сережки і побили їх.
Початок кінця
Онуфрій Саїк працював завгоспом на Біржі праці і знав багатьох людей. В тому числі сім’ю Гінзбергів, де старий голова сім’ї був адвокатом, а його син Михайло мав економічну освіту. З приходом німців старшого Гінзбурга вбили, а Михайла з сім’єю переселили в гетто (місце проживання євреїв обмежене кордонами).
Одного дня Михайло і його швагро прийшли до сім’ї Саїків і попросили сховати їх. Мабуть вони знали, що німці скоро знищать усіх в гетто. Батько погодився прихистити 6 осіб. Але коли почали йти одні, то прийшли й інші. І таким чином до хати Саїків прийшло 1,5 десятки людей, які просили їх захистити, цілували ноги Онуфрію Саїку. Батько всупереч проханню і сльозам матері погодився. Мама зачала рвати на собі волосся. Їх можна було зрозуміти, адже німці могли розстріляти всіх.
Але батько Ірини все продумав. Він сховав євреїв в підземеллях, хід з яких тягнувся до пивниці Саїків. А ще він тримав свиней, качок, курей та 150 кролів, а тому мав чим годувати євреїв. А також мав причини завозити сіно, траву, викидати нечистоти, стелити людям ліжка. Євреї давали гроші собі на провіант.
Їсти давали 3-чі на день. Готувала все Іринина мама – Анна. Наготуватися довелося немало. Адже 22 людини хотіли їсти. Тільки пироги готувалися півдня. На сніданок переважно були канапки, яйця, омлети. А ще готували холодець. Сушили сухарі мішками, тримали живність. Все це готувалось, парилось, заливалось смальцем і спускалось вниз, в підвал. А ще треба було води наносити, нечистоти винести. Багато що з того робили власне діти. Ірина та Микола.
Коли німців відкинули і прийшли радянські війська, то євреї поїхали в Краків, а далі в Канаду.
Отже, сім’я Саїків врятувала єврейську родину та їх знайомих. Загалом 16 осіб. Подвиг звичайної тернопільської сім’ї не залишився забутим і зараз їх імена збережені на Горі Пам’яті. А ви готові б були заради порятунку людей пожертвувати своєю сім’ю?
