Польська поліція на Тернопільщині в 20-30 рр. ХХ ст.: боротьба з українським національним рухом, пацифікація, придушення комуністичного руху

Історія Тернопільщини багата на різноманітні події, факти, явища, легенди, розповіді про життя та діяльність видатних осіб. Досліджуючи її складно оминути питання діяльності правоохоронних органів на території краю, зокрема 100 років назад, в польський період. А тому детальніше про це розповість видання ternopil.one.

Питання діяльності та реформування поліції України викликає постійну увагу громадськості. А тому вважаємо цінним буде досвід може надати дослідження організації та діяльності поліції на західноукраїнських землях у складі Республіки Польща в період з 1921 до 1939 рр.

Історія включення українських земель до складу іноземних держав

Після завершення українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. територія Наддніпрянської України була окупована Росією, Буковина – Румунією, Закарпаття Угорщиною, а Галичина і Волинь Польщею. Завершення радянсько-польської війни пришвидшило процес інкорпорації, тобто включення території Галичини та Волині до складу Другої польської республіки. 3 грудня 1920 р. в Галичині були утворені Львівське, Тернопільське, Станіславське та Краківське воєводства (Волинське створили в лютому 1921 р. і туди увійшов Кременецький повіт). До нашого, Тернопільського воєводства, увійшли такі міста і повіти, як Борщів, Броди, Бережани, Кам’янка, Підгайці, Перемишляни, Скала, Тернопіль, Збараж, Теребовля, Зборів, Золочів.

В польській державі розташування окружних поліційних командувань не відповідав поділу воєводств, а тому це створювало незручності в управлінні ними. А тому довелося переносити окружне командування з Перемишля до Станіслава, а також створювати нове командування в Тернополі.

Управління воєводством

Для того, щоб керувати воєводством польська влада призначала воєводу. Кандидатуру такого посадовця подавало міністерство внутрішніх справ, а затверджував керівник держави після погодження Ради міністрів. Воєвода мав підпорядковуватися власне міністру внутрішніх справ або ж комусь з галузевих міністрів. Інколи бували випадки, коли воєвода не міг виконувати покладених на нього функцій, а тому його посаду займав, а точніше виконував його роботу хтось з начальників відділів при МВС.

На 1921 р. на залізницях Краківського, Станіславського, Тернопільського та Львівського воєводствах, а отже на території Галичини діяло майже 2000 полісменів. А саме 68 старших підстаршинів, 107 підстаршинів, 246 старших дільничних, 1314 дільничних.

Матеріальне забезпечення поліції

Забезпечення поліції на той час було недостатнім. І це при тому, що територія нашого краю, як і всієї Галичини отримували більше коштів на забезпечення функціонування поліції, ніж інші воєводства країни. А тому тут процвітала корупція, відбувалось зловживання службовим становищем, також побиття і катування підозрюваних, невмотивоване використання зброї (нерідко, щодо українського населення), на службу йшли кандидати, які не відповідали заявленим вимогах, дисциплінарних покарань, щодо зловживань поліції влада не застосовувала, а також відчувалась нестача кадрів для служби.

Коштів на обслуговування роботи поліції було недостатньо і тому 27 травня 1920 р. МВС (Міністерство внутрішніх справ) наказало керівництву поліції задля економії паперу писати на обох аркушах паперу, а також скорочувати відстані між словами. Для підтримки роботи поліції 12 січня 1921 р. міністр харчового забезпечення зобов’язав повітових староств видавати працівникам поліції щомісяця 13,5 кілограмів борошна. Також полісмени отримували спеціальні доплати до основної зарплати.

Policja Państwowa Uroczystość Tarnopol 1927

Поліція в Тернопільському воєводстві

Щодо керівництва поліцією області, то воно часто змінювалось. Так, в 20-ті роки нею керували інспектори та під інспектори Р. Візімірський, Б. Прашаловіч, С. Пілч, А. Тарнавський, В. Годзієвський, Г. Хасс. В 30-ті рр. Л. Абчинський, Я. Плотніцький, Я. Масієвіч, К. Злотовський.

IX okręg Policji Państwowej w Tarnopolu z inspektorem A. Tarnawskim. 1925.

На території воєводства на початку 20-х років працювало 53 старших підстаршин, 130 підстаршин, 94 старших дільничних та 1068 дільничних. У воєводстві нараховувалось 17 повітових управлінь та 212 дільниць. В кожному управлінні працювало 10-20 осіб і близько 7 осіб на дільниці.

Rodzina policia v Tarnopoly

Крім, повітових та дільничних управлінь діяли структурні підрозділи, що мали назву комісаріати. Вони переважно функціонували в місцях на території міст та кварталів, залізничних станціях, морських та річкових портах. В Тернопільському воєводстві діяв лише один комісаріат.

В кожному повіті була різна кількість залежно від кількості населення. Так, в Борщеві – 15 дільниць, Бережанах – слідчий відділ та 15 дільниць, Бродах – 10, Бучачі – 16, Чорткові – слідча частина та 10 дільниць, Копиченцях – 11, Радехові – 10, Кам’янці-Бузькій – 9, Перемишлянах – 11, Підгайцях – 11, Скалаті – 10, Теребовлі – 10, Збаражі – 9, Зборові – 9, Заліщиках – 9, Золочеві – слідча частина і 12 дільниць, 15 дільниць в Тернопільському повіті, слідча частина в Тернополі та комісаріат.

Освіта поліції

Разом з фінансування важливе значення набувала освіта поліції. Саме тому для дільничних було створено поліцейську школу в Підволочиську. Велика школа поліція існувала у Великих Мостах, що на Львівщині.

В 1924 р. було створено окружні центри для підготовки нижчих поліцейських чинів в центрах воєводств, зокрема й в Тернополі. Працівники поліції вивчали різні галузі права, топографію (20 год.), історію та устрій Польщі, діловодство, медицину, правила жандармської служби. Також курсантів навчали правилах вуличного бою (джиу-джитсу, рукопашний бій), порятунку на воді, особливості роботи розвідником і слідчим. Важливе місце тут займала стройова, фізична, стрілецька підготовка (20 год.), надавалися знання з основ авіації, протиповітряної та протигазової оборони. Працівники поліції (поліція на той час виконували функції охорони державного кордону) повинні були вміти будувати польові укріплення, прокладати зв’язок, конвоювати державних злочинців, допомагати під час мобілізації.

Кінологічна служба на відміну від сусіднього ворожого Польщі СРСР була розвинена погано. Кількість службових собак на території Тернопільського воєводства була обмежена. А єдиний центр з їх розведення знаходився у Варшаві.

Значного розвитку набула навчання слідчих. Їх навчали фіксувати ознаки злочину, вбивств, збирати відбитки пальців, сліди крові. Усіх поліцейських навчали стеженню за підозрілими особами. Одним із способів збору інформації тернопільською поліцією був тиск на повій будинків розпусти. Так би мовити, ми вас не закриваємо, а ви нам давайте інформацію про всіх ваших відвідувачів.

Об’єкти нагляду поліції

Найнебезпечнішими для поліції на території воєводства були представники українських січових стрільців, вояки УГА (Української галицької армії), інтелігенція, священики, колишні урядовці ЗУНР, представники різноманітних товариств, як от «Просвіта», «Рідна школа», члени комуністичної партії. Поліція складала списки таких осіб, де вказувалось їх ПІБ, адреса, робота та політичні погляди.

Чи були такі люди небезпечні польській державі? Виявляється так, адже є дані з польського поліцейського документу, де вказано, що в січні 1939 р. священик УГКЦ Петро Івахов з села під Тернополем переконував парафіян називатися не русинами, а українцями – бо це, мовляв, те саме, що й бути греко-католиками.

Акції і дії українців

Українцям доводилось ховатися, проводити свої заходи таємно, уникати поліції та поляків. Часто це було в покинутих приміщеннях, на підприємствах, підвалах. Зокрема, в Тернополі існував клуб «Бесіда», де проводились концерти, вечори, читалися доповіді. Поліція забороняла такі заходи і розганяли їх. Українці знайшли приміщення поряд з відділком поліції і проводили заходи там. Влада бачила, що щось відбувається, але не могла подумати, що це щось значне. На такий захід збиралося близько 100 осіб.

Також на Тернопільщині діяла УВО – Українська військова організація, яка здійснювала спроби нападу на польських урядовців, перерізала дроти, палила маєтки польських осадників. В Тернополі бойовики УВО здійснили невдалу спробу замаху на воєводу в коридорі староства. Поліції вдалося знешкодити бомбу, але вона не змогла довести причетність когось до цієї спроби і підозрюваних відпустили.

Пацифікація

Восени 1930 р. поліція і влада Польщі провели акцію пацифікації або іншими словами умиротворення проти українського населення Галичини та Волині. Причина: боротьба проти українського руху опору, який нищив польські маєтки, руйнував зв’язок, відбирав кошти в службовців, вбивав представників влади, саботував їх дії і т.д. Зокрема, на території Тернопільщини відбулося близько 90 актів саботажу в 10 повітах. Переважно в Тернопільському, Підгаєцькому, Бережанському, Бучацькому. До акції залучили 17 рот поліції по 60 осіб в кожній. Зокрема, з Тернопільського воєводства було відкомандировано 2,5 роти поліції. Загалом задіяно 1041 осіб разом із старшинами.

Пацифікація на землях Тернопільщини відбулася в тих селах, де український опір був найбільш активний, а це Збаразький, Бережанський, Тернопільський, Підгаєцький повіти (121 село). Як відбувалася пацифікація? Відділ поліції чисельністю 80-150 осіб оточував село з метою, щоб ніхто не міг його покинути. Далі починалися обшуки.

Вимоги до населення села

У влади села вимагалось за декілька годин передати поліції набір продуктів: від 5 до 200 центнерів вівса або іншого зерна, декілька свиней, кілька десятків фір паші й соломи. Також селяни мали принести кожному представнику поліції курку чи гуску (мала бути вже обскубана), інколи мало бути й пиво в бочках. Якщо село не встигало принесли продукти, то війта та радників били, а розмір контрибуції збільшувався вдвічі. Інколи в такому випадку ще й змушували платити грошима. Так, в селі Малий Ходачків (Тернопільський район сьогодні) необхідно було віддати 700 злотих та декілька возів збіжжя, селі Гнилиці (Підволочиський район) – 300 курей, гусей, качок, полотно, папір для цигарок і т.д. Постраждало також село Глещава (Теребовлянський повіт), де довелось віддати окупантам 12 фір продуктів, свійську птицю.

Катування людей

Паралельно частина працівників поліції влаштовувала масове побиття всіх, хто їм не подобався, а також ловила людей, які вважали особливо небезпечними за даними поляків. Це не обов’язково були чоловіки чи молоді люди. Часто і жінки, старші і діти. Їх катували в окремій споруді. Відбувалося це так. Людину клали на лаву чи підлогу, знімали одяг, запихали в рот тканину і били палицями, гвинтівками. Якщо втрачав свідомість, то обливали водою і знову били. Також змушували кричати лозунги: «Хай живе маршал Пілсуцький» чи співати «Ще не вмерла Польща». Схоже на методи німецьких гестапівців, радянських нквдистів чи сучасних фсбешників, чи не так?

Під час обшуку в домівках селян нищилось все, що потрапляло під руки: ікони, посуд, одяг, меблі. Особливу ненависть поляки мали до українських культурних установ, як «Просвіта», кооперативи, школи. Працівники поліції забирали там все, що їм подобалось, а все інше обливали чорнилом, медом, гасом, керосином. Книги, портрети, інструменти нищили, приміщення руйнували. В селі Микулинці було знищено пам’ятник Українським січовим стрільцям, у селах Шили (нині Збаразького) та Лозівка (Підволочиський р-н) – знищили пам’ятники Т. Шевченку.

В селі Купчинці знищено фінансові документи кооперативу «Надія» та господарські будівлі українців, в с. Петрики продавця М. Мітрінгу (57 років) змусили танцювати та співати сороміцьких пісень, в Новому селі Збаражського району били українців, поляків, які співпрацювали з українцями, крамаря та його родину, знищили місцеву «Просвіту». В селі Прошова Тернопільського повіту було здійснено обшук в священика Є. Лопатинського, знищено книги, розбито касу. В селі Чернелів-Руський на майдані було побито всіх мешканців старших 14 років. В селі Мозолівка, що на Підгаєччині знищено 110 господарств з 155. В Бережанах було понівечено приміщення громадської організації «Рідна школа» (там було крамниця, школа, канцелярія, аптека). В село Гущанка (Підволочиський район) двічі приходили пацифікатори, а селі Терпилівка (Підволочиський район) було закатовано 60 осіб. В Тернополі було арештовано О. Солевича – директора друкарні, члена «Сокола» та О. Сіяка – керівника однойменної організації. В Бережанах у в’язниці було катовано 450 осіб. В селі Денисів Тернопільського повіту 85-річного Івана Щебиволока було бити 100 нагайок. А в селі Швейків, що біля Підгайців поліція побила вагітну дружину Василя Дудки.

Отже, селян зазнавали значних матеріальних та фізичних знущань. Загалом на території окупованої поляками України 1739 осіб було арештовано, із них 1143 віддано до суду, 1357 українців зазнали побоїв (серед них було 93 дитини), більше 40 жінок було зґвалтовано «пацифікаторами», 13 осіб було вбито.

Польська поліція і комуністи

Значної активності на території Галичини в 30-ті роки набув комуністичний рух. А тому польській поліції довелось проводити арешти його представників. Зокрема, напередодні 1 травня було арештовано більше1000 осіб, ліквідовано ряд організацій. В м. Тернопіль перестала діяти взаємодопомоги «Огнище». 8 травня поліція Тернопільського воєводства звітувала, що селі Чистилові в Павла Баваровського знайдено 12 листівок критичного змісту до польської влади. Обшуки інших 29 комуністів не дали результату. Але влада все ж арештувала 6 з них, а за іншими даними близько 100 осіб. Обшуки також пройшли в селах Настасова, Великого Глибочка, Івачева Горішнього, Ігровиці, Малашівців, Пронятина та знову Чистилів. Також поліція звітувала, що травневі демонстрації в Тернополі, Бродах пройшли спокійно, а в Бучачі єврейська молодь організувала врочистий захід в «Бібліотеці Переца». В Чорткові близько 500 учасників демонстрації становили євреї.

Світова економічна криза 1929-1932 рр. боляче вдарила по гаманцях тернополян. Це був благодатний грунт для комуністів, адже в 1930 р. лише в Тернополі було 1476 безробітних, а наступного року їх кількість виросла в рази. Комуністи показували, що в Радянському союзі жити краще, там немає безробіття, криз, спадів. Комуністи закликали до звільнення політичних в’язнів, проводили заходи, які забороняла чи розганяла поліція. Так, в липні 1929 р. колона демонстрантів очолена комуністами з прапорами та транспарантами прямувала до будівлі староства вимагаючи роботи, але була розігнана загонами поліції. Такі ж акції відбувалися в наступні роки і були придушені поліцією.

1 травня 1933 р. в Тернополі відбулися масові маївки одна на Казимирській площі (можливо це частина сучасної вулиці Дмитра Січинського за Райффайзен банком на карті там, де криниця), а інша на власне ринку. Загони поліції затримали учасників маївок в кількості 53 особи і зробила обшуки в 58 помешканнях тернополян.

Про важливість поліції для польської держави свідчать цифри витрат на органи правопорядку. Тернопіль – центр воєводства, але електричне освітлення було лише в третини помешкань, міського транспорту не було. В 1937-1938 рр. на поліцію витрачалось 113 тис. злотих, а на культуру та комунальну сферу 98 тис. злотих.

Отже, польська поліція була міцним осердям молодої польської держави. На її утримання виділялось максимум можливих коштів, а її діяльність була спрямована проти внутрішньої опозиції, а саме українського національного руху та комуністичного підпілля.

More from author

Готель «Подільський» – німий свідок історії Тернополя

В Тернополі є чимало будівель, які зуміли зберегтися до наших днів і можуть багато чого розповісти про історію міста. Однією з них є старовинна...

Цікава історія ІІ-державної гімназії ім. Юліуша Словацького або ЗОШ №4:  від заснування до сучасності

Школа на вулиці Святоіванівській, Конарського, Київській, а тепер на Шевченка завжди була однією з найбільш престижних. Але якщо на початку ХХ ст. причиною цього...

Історія I-ї тернопільської гімназії ім. Вінцента Поля якої вже немає…

З часу заснування міста в 1540 р. тут активно розвивалися освітні навчальні заклади. Одним з перших була братська школа заснована в 1593 р. Далі...
.,.,.,.