Комуністичний російський режим завжди мав на меті знищити українську націю та волелюбний народ. Для Радянського Союзу важливим було позбавлення українців власної культури, яскравими представниками якої була інтелігенція. Одними з методів боротьби з противниками більшовиків стали тотальні репресії та депортації жителів Західної України, як повідомляє ternopil.one.
Початок окупації Тернопільщини Червоною армією
Радянські війська зайшли на територію Західної України 17 вересня 1939 року. Фактично з першого дня окупації спеціально створені військово-чекістські групи розпочали арешти місцевих жителів за заздалегідь складеними списками. Заарештованих людей без суду та доказів будь-якого їхнього опору більшовицькому режиму розстрілювали або ж закатовували до смерті. З кожним роком репресії посилювалися та досягли величезних масштабів.
За інформацією істориків галичани відзначалися високим рівнем національної свідомості й наявністю фахової освіти, тому більшість мешканців Тернопільщини стали жертвами репресій більшовицького режиму. У високоосвічених людях з моральними принципами комуністи бачили ворогів режиму, яких необхідно знищити.
Радянський Союз з метою тотального контролю за населенням одразу ж розпочав встановлювати власну систему управління. До неї зазвичай залучалися чиновники, які не володіли українською мовою та високим рівнем грамотності.
Українською політичною силою, що не підкорилася новому режиму та боролася з ним у підпіллі, була ОУН. Однак, представники організації виявилися неготовими до швидкої окупації Тернопільського регіону і спочатку не чинили збройного опору. Лише з посиленням репресій ОУН активізувала діяльність. Саме приналежність до Організації українських націоналістів стала однією з причин заведення кримінальних справ проти місцевих жителів.
«Революція в умах трудящих»
Звичайно, чимало зусиль радянська влада спрямувала на створення так званої «тоталітарної культури», що б допомагала утримувати на окупованих землях Західної України комуністичний режим. Держава намагалася нав’язати людям власні цінності, які відповідали радянській доктрині. Насадження масової тоталітарної доктрини отримало назву «революції в умах трудящих».
За роки панування комуністичного режиму знищили практично всю культурна еліта України. Натомість активно формувався новий вид інтелігенції, що виховувалася на радянських пропагандистських гаслах.
В 1930-х роках нова влада спрямувала багато зусиль на ліквідацію неписьменності серед жителів Тернопільщини. За декілька років кількість людей, які не вміли писати та читати, зменшилася практично утричі.
Нові реформи в освіті
Комуністичний режим взявся і за реформування шкільної освіти. Зокрема, влада ввела обов’язковість початкової освіти, добре розуміючи той факт, що школа є однією з основ тоталітарної ідеології. Для нової програми розробили підручники та найняли вчителів, вірних комуністичному режиму. Педагоги в обов’язковому порядку повинні були дотримуватися текстів та програм навчальних підручників.
В шкільному розкладі з’явився новий предмет – історія СРСР, де розповідалася історія Росії та лише фрагментарно історичні факти про національні республіки. Натомість такий предмет як історія України повністю зник з навчальної програми.
Вага української мови в системі освіти поступово зменшувалася. Комуністичний режим ввів обов’язкове вивчення російської мови, починаючи з 2 класу. Через декілька років російська мова стала основною мовою навчання.
Катівні та тюрми для освітян Тернопільщини
Найбільше тюрем та катівень більшовики облаштували у Кременецькому, Збаразькому та Вишнівецькому районах. Загалом за архівними даними на території Західної України налічувалося 26 тюрем.
До в’язниць потрапляли представники місцевої інтелігенції, які на думку НКВД будь-яким чином протидіяли новій владі або нібито були причетні до збройних повстань.
22 та 23 червня 1941 року вважаються одними з найчорніших днів в історії України. Саме в ці дні розпочалися розстріли ув’язнених в тюрмах у Західній Україні, а згодом терор перекинувся й на центр та схід України.
Перед наступом нацистів радянська влада прагнула приховати усі свої злочини та знищити політичних в’язнів. За два тижні комуністичний режим жорстоко закатував та вбив 22 тисячі людей, які потрапили до в’язниць за політичні переконання. Серед них були релігійні діячі, освітяни, політики, військові, чиновники та представники національно-визвольного руху.
Перед швидким наступом німецької армії комуністи спочатку намагалися евакуювати ув’язнених до інших міст. Проте, коли радянська влада зрозуміла, що не встигне всіх вивезти видала указ про розстріл в’язнів, які перебували під слідством або були засуджені за так звані контрреволюційні злочини.
Історія Василя Головатюка
Одним з багатьох жертв, які були закатовані в стінах Кременецької тюрми, був житель села Старий Вишнівець та представник «Просвіти» Василь Головатюк. З дитинства батьки виховували хлопчика у дусі патріотизму, адже були побожними та освіченими людьми. Зокрема, батько часто розповідав синові дивовижні історії про козацтво, про хоробрих Січових Стрільців.
Василь Головатюк закінчив сім класів школи, а в 1934 році вступив у «Просвіту». Чоловікові доручили проведення просвітницької роботи серед дітей. Він намагався передати своїм вихованцям якнайбільше знань про історію України, релігію, твори українських письменників та поетів. З дітьми Василь Головатюк організовував багато виступів та концертів.
Однак, після приходу більшовицької влади ситуація кардинально змінилася. Комуністи одразу заборонили проведення будь-яких патріотичних заходів. Місцевим вчителям поставили вимоги розповідати дітям про біографію Леніна та «велику Москву».
З 1940 року розпочалися масові арешти та затримання учасників «Просвіти». Одного дня енкаведисти завітали й до будинку Василя Головатюка. Під час обшуків в освітянина знайшли портрет Тараса Шевченка та українські книги. Василь Головатюк одразу ж без суду та слідства отримав звинувачення в «зраді родіни».
Чоловіка привезли в Кременецьку тюрми, де жорстоко били та вимагали надати інформацію, хто очолював «Просвіту» на Вишнівеччині, хто входив до складу організації. Також ув’язненого намагалися змусити написати імена дітей, яких він навчав у «Просвіті».
Василь Головатюк відмовився надавати інформацію, яку хотіли окупанти. Після цього чоловіка знову сильно побили та відвели до камери, де разом з ним чекали покарання інші представники інтелігенції Кременеччини, серед яких Кулачинський Микола, Обаль Андрій, Сава Качан та інші.
Василя Головатюка часто викликали на допити, щоб дізнатися чи не готували учасники «Просвіти» збройне повстання проти комуністичного режиму. Фактично головною причиною арештів освітян були патріотизм та любов до рідної землі.
Однак, найстрашніший період настав у червні 1941 року, коли німецька армія розпочала свій наступ. Більшовики з ще більшою жорстокістю катували ув’язнених: людям виламували руки, ноги. Тіла померлих скидали в одну яму та засипали землею.
Василя Головатюка повели на останній допит 24 червня 1941 року. Йому нанесли численні побої палкою з цвяхами, виламували руки, били по голові. Завдаючи ударів енкаведисти люто промовляли, що ніхто не пам’ятатиме борців за Україну, які загинули в російських катівнях. На жаль, Василь Головатюк не зміг пережити тортури більшовиків, однак його історію як і інших тисяч закатованих в’язнів для сучасників зберегли очевидці тих жахливих подій.
Всупереч намаганням радянської влади приховати правду Україна завжди пам’ятає про Героїв та жертв політичних репресій, які віддали життя за її незалежність та майбутнє.