Борис Семиволос є уродженцем Луганської області. Чоловік з дитинства просто обожнює коней, а близько восьми років тому йому вдалося заснувати свою першу школу, де навчав дітей із малозабезпечених сімей верховій їзді. Детальніше на сайті ternopil.one.
Проте війна змусила Бориса тікати разом із своїми улюбленцями на Тернопільщину, де він знову розпочав навчати дітей цьому спорту, повідомляє Суспільне.
З чого почалась любов до коней?
Борис Семиволос був власником “Лошадкіного дому” на Луганщині, у місті Кремінне, про це йдеться у Громаді Схід. Доля ще з дитинства пов’язала його з конями. Перший такий “домашній” улюбленець з’явився ще тоді, коли чоловік працював директором великого сільгосппідприємства. Відтоді життя Бориса повністю змінилося, й розпочався новий шлях для себе та для людей. Коні для сім’ї Семиволос це звична справа, можна сказати сімейна, адже дід чоловіка також захоплювався цими розумними істотами. Він був кавалеристом, а пізніше займався розведенням коней на фермі. У п’ять років саме дідусь навчив молодого Бориса їздити верхи, тоді ж хлопець вперше проскакав галопом на коні.
Конярство на Сході України є досить поширеним, проте через війну ця ситуація дещо погіршилася. Незважаючи на це, чоловік твердо вирішив спробувати. Будівництво першої стайні розпочалося ще в 2014 році, тоді чоловіку з його починаннями дуже допомагали друзі, які забезпечували його кормами та будівельними матеріалами. Так було створено “Лошадкін дім”, який більше ніж 7 років успішно функціонував у Кремінному й радо зустрічав любителів коней. На території чоловік збудував спеціальну відпочинкову зону, де розміщувалися столики, альтанки, а безкоштовно можна було розважитися в мотузковому парку. Проте повномасштабне вторгнення змусило успішну кінну школу в Кремінному припинити свою діяльність.
Кінна школа на Тернопільщині
Війна змусила чоловіка тимчасово закрити свою школу верхової їзди та разом із конями переїхати на Тернопільщину. Тут чоловік оселився в Борщівській громаді, де зараз відновив діяльність кінної школи та навчає місцевих і дітей переселенців кататися верхи.
Коней чоловік перевозив вже під час сильних обстрілів міста, тоді було особливо небезпечно, адже падали снаряди, а через кілька годин після виїзду була знищена стайня Семиволоса, де колись проживали його коні. У той час місто Бориса вже частково було окуповане рашистами. Усіх коней забрати не вдалося, у рідному місті Бориса залишилося ще 5, які до себе забрали його вихованці. Для того, аби забрати із собою тварин, чоловік зробив до міста дві поїздки.
На Тернопільщині з усім допомагає син Єгор, який разом із батько приїхав до Тернопільської області. Він допомагає чоловіку в його починаннях, навчає дітей виконувати бойові трюки на конях і разом із Борисом розділяє його любов до цих тварин. Зараз одинадцять коней перебувають у приміщенні старої місцевої ферми, яка служить їм тимчасовим прихистком. Дуже допомагають переселенцям із харчуванням для коней місцеві та незнайомі люди, хоч і цього, насправді зовсім не вистачає. Незважаючи на те, що Тернопільщина дуже сподобалася як сім’ї Семиволос, так і їхнім коням, після перемоги чоловіки все таки планують повернутися додому в Кремінне.
