Старовинна пивоварня “Опілля”, що розміщується в Тернополі має багату історію. Заснований у 1851 році пивоварний завод вже понад 170 років працює та носить почесне звання “Народного бренду” Тернопілля. Далі на ternopil.one.
Перші власники пивоварні
Історія першої та єдиної пивоварні у місті Тернопіль розпочинається з кінця 19 століття. У 1851 році у місцевості Провалиха, яка розташована між Тернополем та селом Біла було збудовано сучасний пивзавод “Опілля”. Потім “Провалиха” долучили до складу мікрорайону Новий Світ. Її засновником та першим власником був іноземець Самсон Гольдберг, або Гольденберг. Саме в довіднику “Географічному довіднику королівства Галичини та Лодомерії” міститься перша згадка про пивоварню “Browar Przywalicha” та її засновника.
Родина Гольдбергів тривалий час вела цей бізнес, опісля смерті батька його спадкоємицею стала дочка Амалія, ім’я якої тривалий час розміщувалося на етикетках продукції. На той час “Провалиха” стала одним із найулюбленіших місць для відпочинку місцевих хуліганів, і це не дивно, адже в пивоварні можна було придбати найдешевше пиво в Тернополі та повернути спорожнілі пляшки для повторного використання.
В довіднику є інформація, що у 1906 році Юліум Боар був орендарем пивоварні, а з 1913 року – власником цього бізнесу. Він виготовляв 2 види пива – світле та темне, а розливалося воно у великі діжки, частина з яких експортувалася закордон.
Діяльність пивоварні у воєнні та післявоєнні часи
Перша Світова війна не зупинила діяльність пивоварні. У 1925 році тут працювало всього 5 працівників, проте продуктивність заводу не змінилася. У 1932 році пивоварнею володів Лезар Кірхер та Марек Блюменфельд, а штаб працівників дещо розширився до 7 осіб. Нові власники неабияк покращили роботу заводу. Тоді завдяки зусиллям 7 працівників було випущено 67.86 декалітрів пива, і це тільки за один рік.
У 1939 році відбулася націоналізація пивоварні, яка позитивно відзначилася на її роботі. Проте значні зміни відбулися вже за часів панування Радянської влади на території України, зокрема “Провалиху” було перейменовану на Тернопільський пивзавод №1. Підприємство вже належало не приватному підприємству, а входило до складу Тернопільського пивоб’єднання Мінхарчопрому УРСР.
Пиво до 50-х років виготовлялося вручну, працівники займалися його охолодженням, миття тар, розливом та транспортуванням продукції без спеціальної техніки. Але після 1950 років на заводі відбулася тотальна реконструкція і дерев’яні чани були осучаснені та замінені на металічні, а охолодження тепер проводилося не власноруч, а завдяки спеціального штучного холоду. Санітарні умови та якість продукції завдяки таким змінам значно покращилися.
Тоді вперше, в історії пивоварні відбувся перехід на механізацію процесу розливу пива. У 1944 році було створено 100 декалітрів пива, згодом потужність виросла до 350 тисяч декалітрів на рік.
Пивоварня у 60-80-х роках
У 60-х роках вчергове відбулася реконструкція Тернопільської пивоварні, завдяки якій потужність заводу зросла втричі. А після ще одного етапу, становила відмітки в мільйон декалітрів на рік. В цей час відбувається зміна всіх цехів виробництва, зокрема змінили вогневий двох посудний варочний порядок на чотирьох посудний паровий.
У 70-х роках було змонтовано нову автоматичну лінію потужністю 6 000 тис. пляшок. В цей час відбулася третя реконструкція, під час якої розширили діючі цехи. Було збудовано ще одне бродильне відділення на 5 часів по 14 500 літрів, лагерне відділення та 21 алюмінієвий танк, кожен з яких мав ємність 140-150 гектолітрів. Рекордним був 1983 рік, адже в той час “Тернопільський пивзавод №1” зварив 957,0 тыс. декалітрів пива. Пивоварня стала однією з провідних не тільки в області, але й на території усієї УРСР.
Пивоварня у роки Незалежності
Після здобуття Україною Незалежності, пивоварня почала здавати свою позицію, через погіршення якості продукції, яку виготовляла. Для підприємства це були скрутні часи, адже впали продажі та скоротився асортимент пива. Завод приватизували та змінили його форму власності на відкрите акціонерне товариство. У 2003 році 60% акцій компанії належали закритому акціонерному товариству “Київщина – цінні папери”, ще 38%- микулинецькому пивзаводу “Микулинецький Бровар”. Тоді він працював в півсили, а за рік вдалося виготовити лише 500 тисяч декалітрів пива, при тому, що потужність було збільшено вдвічі. Проблеми на цього не завершилися. Колись “Провалиха” знаходилася за територією міста, проте стала частиною Тернополя та входить до мікрорайону Новий Світ.
Повстало питання про її закриття у 2003 році, адже багатьом місцевим мешканцям не сподобалося те, що із своїх будинків, які знаходяться біля живописного озера, вони бачать пивзавод. У 2009 році потужність надто впала, і становила 97,6 тисяч декалітрів звареного пива.
Все змінюється з 2011 року, коли до компанії приходить нова управлінська команда із майбутнім головою заводу Ярославом Джорджиком. Нова команда розпочала етап відновлення виробництва, а в стратегічному плані стояв пункт повернення виготовлення “живого” пива за давніми традиціями.
Так, для “Опілля” розпочався новий продуктивний етап. Для виробництва пива було вирішено використовувати лише натуральні продукти та сировину, й опиратися на українських фахівців з цієї галузі. Помітними були результати такої роботи у 2012 році, адже було виготовлено 354 тисячі декалітрів пива за рік. У 2011 році було вирішено збільшити виробництво основної продукції пивоварні: пива “Жигулівське” та “Княже”. Компанія починає діяти у 2013 році як ТОВ “Пивоварня “Опілля”, внаслідок чого відбулося розширення виробничої потужності. Крім традиційної продукції пива, компанія додала до виготовлення квас, який отримують завдяки натуральному бродінню. З 2012 року продукція пивоварні поширюється не тільки на територію Тернопільщини, але й Дніпропетровської, Одеської та Херсонської областей.
У 2016-2018 році відбулося падіння ринку пива в Україні, для багатьох це стало кризовим моментом, проте “Опіллю” вдалося зберегти свою позицію на ринку та показати позитивну динаміку.
У 2017 році компанія презентувала новий сорт пива, який позиціонувала як “живий”- “Опілля Портер”, а у 2018 – “Опілля біле”.
