Тернопіль після приходу більшовиків-комуністів став потужним промисловим центром. Тут з’явилася ціла низка підприємств, які й сьогодні викликають гордість в цілого покоління тернополян. А на той час ці заводи та фабрики давали роботу, житло, облаштовували соціальну сферу та загалом створювали відчуття безхмарного майбутнього для робітників-тернополян. Одним із флагманів Тернополя 60-90-х рр. був Фарфоровий завод, який знаходився на вулиці Текстильна 22 і який випускав чайні і кавові сервізи, кухонні, столові набори та сувенірну продукцію. Серед виставкової продукції заводу, яка й сьогодні зберігається в Львівському музеї етнографії, варто відмітити вазу з ликом Леніна. Такі часи – такі й вази. А тому детальніше про це підприємство розповість видання ternopil.one.
Виробництво фарфору та фаянсу в країні та перспективи на майбутнє
Як зазначає дослідник Григорій Скрипник, в середині 1950-х років розпочався новий період розвитку мистецтва фарфору і фаянсу України. На той час Україна вже мала потужну промислову галузь виробництва фарфору й фаянсу, до якої належали заводи в Баранівці, Коростені, Довбиші, Полонному, Києві, Городниці, а також фаянсові підприємства в Будах та Кам’яному Броді. Але планувалось збільшити розробку покладів каоліну Просянівського (Дніпропетровська обл.), Глуховецького (Вінницька обл.), Богородицького і Володимирського (Донецька обл.) родовищ, які забезпечували заводи сировиною. А також збудувати нові підприємства для забезпечення населення недорогими та красивими виробами.
Саме тому наприкінці 1940-х років було розпочато реконструкцію існуючих підприємств, а в середині 1960-х років – будівництво нових, безпосередньо біля джерел сировини.
Також в 1955 році вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві», яка ознаменувала відмову від старих естетичних засад тоталітарного мистецтва, що ґрунтувалися на неокласицизмі, та наблизила художній процес у країні до тогочасного світового мистецького процесу. В авангарді художнього поступу постала архітектура, під впливом якої опинилися монументальне, образотворче та декоративне мистецтво.
Так за деякий час стали до ладу новозбудовані Полтавський, Тернопільський (1964 р.), Бориславський, Сумський, Дружківський та Синельниківський фарфорові заводи, виробничий процес на яких було організовано на основі останніх технічних досягнень. Крім того, вони мали найновіші лінії і верстати, у тому числі й імпортні. Майже всі операції було механізовано й автоматизовано.
Розвиток Тернопільського фарфорового заводу
Біля витоків заводу і перших років його роботи стояв Дмитро Павлусик. Першим художником заводу був Петро Тарасенко. На початку зародження заводу порцеляна була білого кольору, але з часом, коли з’явилася й криза сировини, то вона посіріла. Аби прикрасити цю сірість, художники придумували суцільні узори.
В 1960-х роках завод постійно збільшував обсяги виробництва. Фарфор і фаянс цього періоду характеризується різноманітністю асортименту та досить високою технічною якістю. Вироби окресленого періоду мали функціональні лаконічні форми, часто з геометричним мінімалістичним декором. Підприємство поступово задовольняло попит тернополян на вироби повсякденного користування. На початку 1970-х років прокотилася нова хвиля реконструкції. Відбувається будівництво нових цехів, запускаються сучасні технологічні лінії. Завод поступово переходив від технології пластичного формування до відливання у форму, що дало змогу виготовляти складні моделі.
Однак уже наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років у галузі настала криза, що проявилася в погіршенні як технічної, так і художньої якості виробів. Гігантські об’єми виробництва забезпечувалися механізацією та автоматизацією всіх технологічних процесів, що призвело до уніфікації продукції. Спрощується, грубішає форма, збіднюється декор. Виявився разючий розрив між творчими роботами художників і масовими виробами. Зменшилася кількість продукції, оздобленої ручним розписом. Одним з головних завдань, що їх ставили перед художниками, було пристосування форми й оздоблення посуду до конвеєра за умови збереження художнього рівня продукції. У 1970-1980-х роках випуск фарфорового й фаянсового посуду складав чотири-п’ять предметів на мешканця країни на рік.
Завод в період незалежності
У 1990-х роках криза радянської політичної та економічної системи закінчилася розпадом СРСР. Ринки збуту фарфорової і фаянсової продукції опинилися за кордоном незалежної України. Величезні виробничі потужності, розраховані на понад 200 млн. населення, виявилися зайвими всередині країни, а на міжнародних ринках продукція була не конкурентоспроможною. В умовах децентралізації управління економікою та приватизації заводи пристосовувалися до нових ринкових умов. Це довелось робити і тернопільському підприємству.
До певної міри це йому вдалося – завод хоча й різко скоротив випуск продукції, однак продовжував працювати: модернізували асортимент, налагоджували зв’язки з підприємствами за кордоном. Нову кризу спричинило різке подорожчання газу на початку 2000-х років та непродумане відкриття внутрішнього ринку для дешевої імпортної, переважно китайської, продукції, що зробило вітчизняні вироби не конкурентоспроможними навіть у власній країні. Відсутність державної підтримки галузі призвела до занепаду та руйнації заводу.
Кращі вироби заводу
У 1950-1960-х роках в оздобленні масових виробів набула поширення шовкографія, яка дозволила відтворювати найскладніші малюнки, що підвищило художній рівень продукції. Було вдосконалено техніку підполив’яного розпису солями металів. Її вишуканий декоративний ефект, коли фарби органічно сполучаються з поверхнею виробу, розкрив нові можливості художньої виразності фарфору. Застосовували кольорове часткове чи суцільне надполив’яне тонування, на тлі якого розміщували графічні абстрактні композиції з геометричних мотивів – крапок, горошин, штрихів, поєднань прямих і хвилястих ліній. Так чайний сервіз «Ювілейний» 1967 р. Тернопільського заводу був відомим по всьому Союзу, як і святковий сервіз «Смерічка».
Також підприємство почало стриманіше застосовувати золото. Функціональні якості виробів мали відповідати новим естетичним уподобанням споживачів і особливостям тогочасного побуту в умовах масової малогабаритної забудови кінця 1950-х – 1960-х років. Виникла потреба в компактних, зручних у користуванні раціональних об’ємах, які при зберіганні займають мало місця. Припинився випуск масивних еклектичних форм, характерних для довоєнного й післявоєнного періодів.
Набув поширення такий вид продукції, як багатокомплектний сервіз, що складався з різних комбінацій чайного, кавового, столового посуду, включав набори для салатів, десертів, рибних страв, холодних напоїв тощо. До таких сервізів додалися нові складові, які зробили їх універсальними у використанні.
6. Чайний сервіз «Чорна смуга». 1967 р. Тернопільський фарфоровий завод. Фарфор, керамічні фарби, полива; формування, надполив’яний розпис, золочення. МЕХП ІН НАНУ
Збільшилася кількість предметів у чайних сервізах, до яких додалися вазочки для варення, десертні тарілки, розетки, вази для квітів. Набули популярності чайно-кавові сервізи. Зокрема, Тернопільський завод випускав популярний сервіз із 23 предметів «Колобок» (1974 р.) П. Тарасенка, до якого входили кавник, три чайники (для заварки, доливний і декоративний), вазочка для печива та ін.
Одним з найкращих виробів заводу був сервіз «Ранок». Творчістю відзначались вироби Віктора Колісника і Євген Овчарика. Перший декорував посуд квітами, птахами, оформлював багато посуду для закладів масового користування, у садочках було багато його тарелей. Роботи Колісника брали як подарунки від влади області, позаяк були високого ґатунку. В художниці Марії Терещук було багато гарних народних мотивів з гуцульським весіллям.
Останні дні заводу
Свої останні дні працівники заводу відпрацювали в жовтні 2006 р. Завод мав проблеми ще з початку 2000-х. Тоді з 1500 працівників заводу залишилось 360. А от вже через 6 років і їх, а це були переважно пенсіонери, теж звільнили. У 2007 р. завод було закрито без попередження працівників. Корпуси заводу стали власністю вихідців з міста Біла Церква та відомого в Тернополі Василя Чубака – співвласника ТРЦ «Подоляни». Зараз будівля заводу реконструюється. А отже, там з’явиться щось нове. А що ви пам’ятаєте з історії цього заводу? Діліться фото його виробів.
