Після Другої світової війни радянська влада вклала мільйони карбованців в економіку краю, і тому господарство області почало активно розвивалося. У зв’язку з цим змінювалась і соціальна структура населення. Тобто, колишні селяни з тернопільських, чортківських, кременецьких сіл робітниками, чиновниками, службовцями, медиками та освітянами перетворючись на містян. Паралельно такі нові мешканці міст отримували житло, а отже, вкорінювались в міське середовище назавжди, пориваючи свій зв’язок з селом. Детальніше про причини такого руху, підприємства області, які активно розвивались в цей час та залучали найбільше робітників, розповість видання ternopil.one.
Причини, які змушували людей покидати село
Як пише в своєму дослідженні тернополянин Іван Тимків, перш за все, основним рушієм прагнення селян переїжджати в місто було бажання змінити своє складну роботу на землі на роботу в місті на підприємстві. Важливим фактором також виступала наявність в містах необхідної інфраструктури: як будинків культури, бань, установ зв’язку, лікарень, шкіл, спортивних споруд, клубів, доступного різноманіття товарів в магазинах. В той же час економіка Тернопільщини розвивалася повільніше, ніж в сусідніх областях Галичини та Волині, а тому населенню доводилось швидко освоювати нові професії, які були потрібні для розвитку економіки. Така ситуація спричинила розширення меж соціальної інфраструктури, бо вона «охоплювала побутову інфраструктуру (житлово-комунальне господарство, торгівлю, громадське харчування, служби побуту, транспорт, зв’язок) та соціально-економічну, яка складалася із галузей, що брали участь у формуванні робочої сили (освіта, культура, охорона здоров’я). А тому в цей період активно росли саме міста. Тобто, їх населення.
Паралельно з містами розвиток також отримали й села. В той же час там рівень розвитку соціальної інфраструктури таких, як наявність належних житлово-комунальних умов, якості освіти та рівня доступу до неї, забезпеченості сільського населення медичною допомогою істотно впливав на бажання людей жити і залишатися в селі. Але не завжди такі зміни були результатом реформ, а часто такі покращення базувались на забирання майна, змушуванні праці на безкоштовній основі чи при низькій зарплаті та залученню до колгоспного життя.
Як поява нових підприємств сприяла перетворенню селян в робітників
Внаслідок такого розвитку зростала кількість підприємств області. На 1959 р. їх було 3353. Що було доволі багато. Адже кількість підприємств, установ та організацій у Тернополі в 1953 р. становила – 334, а обласний центр акумулював у собі основну частину промислово-виробничого потенціалу регіону. Для такої кількості підприємств доводилось добудовувати навчальну інфраструктуру для робітників. Так на 3 підприємствах хімічної промисловості (Почаїв, Скалат, Кременець) працювало 883 робітники, у легкій промисловості було задіяно – 1695, металообробній – 1412 та деревообробній промисловості – 1348 робітників. Щоб отримати таку кількість кваліфікованих кадрів довелось відкривати вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища та коледжі. Завдяки їм, порівняно з 1959 р., вже у 1960 р. кількість людей з освітою виросла на 1000 осіб. А з вищою – на 41 особу. В той же час питання малоосвіченості робітників повністю подолати ще не вдалося.
Текстерно – один з лідерів працевлаштування людей
Промислові підприємства області стали рушієм розвитку професійної освіти, оскільки були безпосередньо зацікавлені у висококваліфікованих працівниках. Відповідно до титульного списку капіталовкладень на 1966-1970 рр. Тернопільського бавовняного комбінату планувалося вкласти у житлове будування – 8237 млн крб, що становило – 62820 метрів квадратних, у 1968-1970 рр. в будівництво школи – 450 тис. крб на 1250 місць. Для забезпечення упродовж 1965-1966 рр. функціонування ПТУ на 200 учнів – 380 тис. крб. Для забезпечення функціонування дитячих навчальних закладів (1680 місць), які перебували у віданні комбінату у 1967-1970 рр., виділено 1440 тис. крб. На балансі комбінату перебувала також поліклініка, для забезпечення функціонування якої виділялося 200 тис. крб щорічно.
Важливим для великого підприємства було навчання своїх працівників основам виробництва. А тому робітники Тернопільського бавовняного комбінату навчалися у школах робітничої молоді, вечірніх та заочних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Таких в 1967-1968 рр. було 75 осіб. В наступному вже 196. Щоб пришвидшити процес навчання, до Тернополя приїздили викладачі Рівненського текстильного технікуму. Планувався такий же заклад в Тернополі.
В кінці 1965 р. тут було завершено будівництво навчального та спального корпусів на 200 осіб. Навчання планувалось вести в дві зміни. Враховуючи той факт, що гуртожиток розрахований на 200 осіб, то забезпечення студентами двох змін планувалося за рахунок міського населення.
Житлова сфера
Як ми бачимо вище, в результаті зростання промисловості краю збільшилась кількість робітників, зростала соціальна сфера їх обслуговування. Виникла гостра необхідність в забезпеченні їх житлом. Особливо це стосувалось працівників, які в пошуках роботи (в СРСР це називалось працювати там, де накаже партія, або робота по направленню) змінили місце свого проживання. Близько 60% сімейних працівників винаймали житло в приватних власників, родичів чи жили в гуртожитках. Це змушувало людей стояти в чергах на квартири.
Крім того, що житла було мало, воно ще й було недостатньо комфортним. Адже в Тернополі лише в 1949 р. з’явився газ в квартирах. Але на цей рік таких будинків, які б його мали, нараховувалось лише 124, а безпосередньо користувалися ним лише мешканці 101, інші не мали плит. Також місту не вистачало каналізаційних споруд. В 1946-1950 рр. здали 177,6 тис. метрів квадратних житла, в 1951-1955 рр. – лише 108 тис. Зменшення відбулося через бажання керівництва побудувати більше промислових об’єктів. А житлові проблеми населення вирішувалися вкрай повільно та доволі часто зусиллями самого ж населення. Так у Зборові в 1958 р. було здано лише один будинок на 2 поверхи, площа якого була 240 квадратів. В той же час індустріальних об’єктів здавалося вдвічі більше, ніж в 1950 р. В 1956 р. було здано лише 17 шкіл (14 в селі) на 6 тис. місць.
Хрущовки – дешево та доступно
Житла не вистачало, а тому почалось будівництво «хрущовок». Кількість житла виросла, але його якість була низькою. Під час 5, 6 та 7 п’ятирічок житла здавали більше, а саме 777,6 тис. м2.
Отже, в результаті реформ та капіталовкладень економіка Тернопільської області почала стрімко рости. Поряд з цим активно розвивалася й соціальна сфера, а саме будівництво житла, культурних, освітніх та медичних закладів. В той же час деякі проблеми не вдалося вирішити швидко і вони залишалися ще тривалий час. Зокрема, це стосується низької якості житла, нестачі навчальних закладів, викладачів та кваліфікованих робітників.
