Спілкуючись із старшими людьми, часто доводиться чути, що «в радянський час було добре жити: робота була, житло давали, продукти харчування дешеві і якісні». Чи так це? Чи справді всі мали роботу? Якщо крім власного досвіду звернутися до історії і ще трохи до логіки, то стане зрозумілим, що порівняння добробуту життя в СРСР та в незалежній Україні за критерієм наявності чи відсутності роботи – це як порівнювати небо і землю. Адже держава, яку утворили більшовики в 1917 р., була авторитарною адміністративно-командною економікою, де всіх змушували працювати, безробітних вважали «не людьми» (соціальної допомоги по безробіттю вони не отримували і на них ще й тиснули звідусіль, мовляв, давай-давай працевлаштовуйся). СРСР за рахунок перерозподілу ресурсів (продавали нафту і газ й будували військові заводи) створювала можливості для 100% залучення усього населення до праці. А що ж в Україні, запитаєте ви? Наша держава – це демократія з ринковою економікою та потужним соціальним забезпеченням. А отже, хочеш працювати – шукай роботу. Немає роботи за спеціальністю, чи мало платять – можеш здобути іншу, чи йти працювати там, де ринок потребує робочої сили. Або ж маєш можливість не працювати, то, відповідно, держава може тебе якийсь час утримувати, але пропонує роботу у сферах, де твої вміння потрібні. Ось таке порівняння. А загалом давайте розглянемо, як розвивалася промисловість Тернопільщини після ІІ світової війни, щоб підтвердити слова, що СРСР був зацікавлений в забезпеченні роботою кожного громадянина. Детальніше про це розповість видання ternopil.one.
Становище Тернопільщини після війни
Як пише в своєму дослідженні тернополянин Іван Тимків, Тернопільщина після звільнення (ой, та яке там звільнення), тобто третьої більшовицької окупації (перша в 1920 р., друга в 1939 р.) і завершення світової війни знаходилась в складному економічному становищі. Якщо повірити даним радянських істориків чи пропагандистів, а це, фактично, одне і теж, адже все в державі контролювалось спецслужбами, а отже науковцям доводилось брехати. Тому останні вказали, що німці на Тернопільщині зруйнували тютюнову фабрику, м’ясокомбінат, меблеву фабрику, фабрику музичних інструментів, млин «Союзмука». І це лише в Тернополі. В Кременці було знищено лісопильний, шкіряний, пивоварний, тютюновий заводи, зруйновано вугільну шахту та залізницю. На Чортківщині перестали працювати через німецькі руйнування 4 спиртзаводи, тютюновий фермзавод. Підгаєцький район втратив трикотажну фабрику і райпромкомбінат, Гримайлівський (був і такий район) – 2 спиртових заводи, фабрику з виробництва кави і макаронну фабрику, Глібівський харчокомбінат. Також значну частину матеріалів, механізмів було вивезено. Уявляєте собі – передова німецька промисловість прагне вивозити стару радянську швейну машинку? Дивно, правда?
Радянська влада, бажаючи показати населенню, що партія турбується про свої нових громадян, (насправді в СРСР люди були в становищі рабів) і щоб «подолати наслідки війни» в травні 1945 р. було прийнято постанову Ради народних комісарів (пізніше стала називатися Кабінетом міністрів) УРСР «Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславівській, Дрогобицькій, Тернопільській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях на 1945 р.» А отже, влада кинулась відбудовувати те, що було знищено під час війни (в тому числі руками її армії). Зокрема, Тернопіль навіть називали «другим Сталінградом» через значні руйнування міста.
Що побудували і що відновили в області в 1940-1960 рр.
Перша за все, радянська влада почала вкладати значні кошти в область. Так в 1946-1950 рр. сюди спрямували 4,7 млрд крб. Запрацювали такі підприємства:: Самолусківський крохмальний завод Гусятинського району (1928 року заснування), Тернопільський м’ясокомбінат (1939 р.), Чортківський хлібокомбінат (1938 р.), круп’яний завод № 7 м. Підгайці (1921 р.), круп’яний завод № 8 м. Підволочиськ (1912 р.), круп’яний завод № 9 м. Гримайлів (1927 р.), круп’яний завод № 10 м. Теребовля (1920 р.), круп’яний завод № 11 м. Чортків (1934 р.), Тернопільський пивзавод (1918 р.), Микулинецький пивзавод (1890 р.), Збаразький пивзавод (1750), Кременецький пивзавод (1750 р.), Колиндянський вітамінний завод (1903 р.), цукровий завод «Поділля» в Березовиці, який, до речі, заснували українські підприємці в 1939 р. Всі названі підприємства разом давали роботу 1271 робітнику.
Також в 1965 р. харчова промисловість нашого краю стала більш потужнішою, адже з’явилися такі підприємства: консервний цех м’ясокомбінату у м. Підгайці, нові ректифікаційні цехи постали на Залозецькому, Марилівському та Качанівському спиртзаводах. Було здійснено реконструкцію Чортківського хлібзаводу.
Початки машинобудування області
Почала з’являтися на Тернопільщині і машинобудівна галузь. В 1946 р. розпочали роботу тернопільські авторемонтні майстерні, які пізніше стали основою для виникнення комбайнового заводу.
В другій половині 50-х рр.. підприємства області стали краще оснащуватися новою технікою, більше використовувати у виробництві електрику. У 1958 р. на одного зайнятого в промисловості робітника споживалося втричі більше електроенергії, ніж у 1950-му. Тепер парові двигуни відходили в минуле, а їх місце займали електричні.
Сировинні підприємства: ліс, торф, вугілля
Перелічене вище – це підприємства, які займалися переробкою сільськогосподарської продукції, якою була багата Тернопільщина. Також тут звернули увагу на природні ресурси краю. А тому з 1944 р. почали активно вирубувати ліси Бережан, Бучача, Кременця, Тернополя та Чорткова. Тут працювало 146 лісників. Ця галузь забезпечувала деревиною місцеві деревообробні підприємства. На півночі області почалось освоєння місцевих торфовищ. В Кременці відкрито буровугільну шахту (1947 р.), яка вже в 50-ті роки була закрита через високу вартість виробництва.
Створення поліграфічної промисловості або будівництво друкарень для ідеологічного контролю населення
В 50-ті – 60-ті роки Тернопільщина перетворилась на значного виробника поліграфічної продукції в Союзі. Це сталося завдяки будівництву друкарень в містах Борщів, Збараж, Бучач та складу для зберігання паперу в Тернополі. А ще в 1958 р. в друкарнях області працювало 70-80 осіб. І вони були значно менші за аналогічні у Львові, Чернівцях та Ужгороді. В 60-ті роки влада виділила на розвиток поліграфії в області 1,4 млн крб. Було побудовано типографії у Козовій, Ланівцях, Гусятині та Зборові. Це створило нові робочі місця та дозволило краще впливати на населення за допомогою газет та іншої продукції.
Скільки і чого будували в області
Активно в цей час розвивалося будівництво житла. Будувалось воно як державними, так і кооперативними організаціями. У 1964 р. в обласному центрі об’єднано 170 пайовиків для яких будувалося 4 житлових будинки, загальною вартістю 627 тис. крб. А отже, люди отримували змогу мати власне житло. Щоправда не завжди воно було якісним. Так у житловому кооперативі «Мир», що по вул. Кооперативна 3, нові квартири були в страшному стані. Квартира №36 – текли батареї, крани на кухні несправні, квартира №33 – теж саме+неякісно покладений паркет.
Крім житла будівельники будували різноманітні споруди для колгоспників. А саме в 1964 р. план зведення корівників було виконано на 87,3 %, птахофабрик на 38,9 %. А от заклади відпочинку вже були на другому плані. Так клубів і будинків культури звели лише на 11,4 % плану, дитячих дошкільних закладів на 25,6 %. Чому не встигали будувати? Бо не вистачало робітників, стінових матеріалів, а саме цегли, каменю, гіпсу. І це навіть зважаючи, що в 50-х роках виробництво цегли в області виросло вдвічі. З 22,4 – до 55 млн шт. Тобто Тернопільщина по наявності будівельних матеріалів могла самостійно забезпечувати будівельників. Зокрема, на її території налічувалося 83 родовища глини, 70 – пісковику, 216 – вапняку та 54 – гіпсу.
Щоб виправити ці хиби було зведено завод «Електроарматура» в 1957 р. (“Ватра”). На ньому працювали 5 днів на тиждень (а не 6, як більшість підприємств області) і було задіяно 3000 робітників, а продукція експортувалася закордон.
Отже, область завдяки залученню значних коштів, населення та природних ресурсів швидко відбудовувалась і демонструвала значні темпи економічного зростання.
