Видання Тернопільщини початку 20 століття

Тернопільщина не була центром та осередком відомих видань 20 століття, на відміну від Львова чи Києва,  проте цей регіон також має багату історію періодики та преси, яка діяла в цій місцевості. Далі на ternopil.one.

Історичні передумови формування преси на Тернопільщині

Тернопілля  до 1918 року входило до складу  Австро-Угорської імперії, проте цей рік став переломним для цієї великої держави. 19 жовтня 1918 року у Львові було проголошено незалежну Українську державу  вищим законодавчим органом нової Західно-Української Народної Республіки Українською Народною Радою. Незалежність здобули всі українські землі, які входили до складу імперії, зокрема Тернопільщина. Тоді новостворена держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Це неабияк повпливало на розвиток освіти та культури на українських землях, преса та видання, які колись заборонялися тогочасною владою змогли знову працювати.

Це піднесення зумовило інтенсивний розвиток преси на Тернопіллі, якщо, наприклад у Галичині до 1918 року осередком культурного та освітнього життя становив Львів, де діяли найвідоміші тогочасні видання, то тепер почала зароджуватися нова українська преса й у інших регіонах. Українські часописи, які були на той час дуже популярними, діяли чи не у кожному місті, містечку, навіть там, де й раніше не друкувалися.

Після таких бурхливих подій, Листопадової революції та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, в період з 1918 по 1919 роки, на Тернопіллі діяло 12 українських часописів. З них найбільше видавалося у місті Тернопіль – шість, у Чорткові- два, у Кременці, Збаражі, Бережанах та Борщеві – по одному часописі. Що цікаво, у Кременці, Борщеві та Збаражі це були перші в історії часописи, які видавалися українською мовою, адже до цього видавати щось українською тут було заборонено.

Часопис “Голос Поділля” у Тернополі

Через тиждень після “Листопадового зриву” у місті Тернопіль, український поет, перекладач, громадський та літературний діяч, учасник ЗУНР Петро Карманський, який на той час обіймав пост голови Тернопільського повітового комітету  Національної Ради видав тижневик “Голос Поділля”. Тижневик голова комітету НР видавав за власний кошт. Це був урядовий вісник повітового українського комісаріату в Тернополі. Часопис був невеликим, містив усього від 2 до 4 сторінок, проте на них розміщувалися звернення та розпорядження повітового комісаріату УНР та тимчасові закони, наприклад про державну самостійність етнічних українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, а також повідомлення про засідання комітету та їх результати. Окрім політичного підгрунтя, на сторінках можна було віднайти публіцистичні статті на актуальні тогочасні теми. 

Засновник “Голосу Поділля” П. Карманський

Проте “Голос Поділля” не довго діяв. Львів захопили поляки, а в ніч з 21 на 22 листопада, уряд УНР та військо відступили. Тоді ж Західноукраїнська Народна Республіка разом із українським діячем Костем Левицьким прибувають до Тернополя. В “Голосі Поділля” вийшло звернення уряду до народу “Український народе!”, в якому ЗУНР закликав взяти до рук зброю та піти на ворога. В цей день часопис дещо змінив свій напрям роботи і тепер виходив як офіційний документ Ради Державних секретарів під новою, гучною назвою “Український Голос”. Перед цим Кость Левицький звернувся до засновника та видавця часопису “Голос Поділля” з проханням, і той, звісно перемінив його на щоденний орган. 

Новий щоденний орган вперше вийшов під числом 7, а його редактором і надалі залишався Петро Карманський. На той час “Український Голос” було єдиним періодичним виданням та органом УНР , яке виходило кожного дня на той час. Звісно, проблем  видавництву таки вистачало: був серйозний дефіцит бумаги, не вистачало кваліфікованих кадрів, проте це не завадило якісно видавати часопис. Новим власником видання стало тогочасне бюро пропаганди “Українське інформаційне бюро”, метою якого було поширення в маси ідеї незалежної держави. Так, як Карманський покинув ЗУНР та виїхав з дипломатичною місією за кордон, то у березні 1919 року взяло до себе видавництво. 

Під новими керівниками свою діяльність “Український Голос” суттєво не змінив: виходило 2-4 сторінки кожного дня, на яких розміщувалися “Урядові новини” та “Неурядова часть”. В “Урядовій частині” містилися офіційні повідомлення уряду, розпорядження тощо. “Неурядові часті” мали дещо інший зміст та спрямовувалися на інформування мешканців на суспільно-політичні та економічні теми, проте зустрічалися й поетичні та прозові твори письменників.

“Українські Вісті”

Згодом “Український голос” припинив свою діяльність, проіснувавши  5 місяців. Останнє видання, яке було 87-им,  містило в собі редакційні статті “З нинішнім днем “Український Голос”. Проте згодом, у Тернополі з’являється новий часопис “Українські Вісті” і весь редакційний склад старого часопису перейшов до “Вістей”.

До редакції увійшли відомі громадські діячі Галичини, це: професор, культурний та громадський діяч Микола Малицький, педагог Ігор Галущинський, Семен Сидоряк тощо. Новостворений часопис фактично продовжив діяльність старого і стояв на засадах ідеї демократичної держави та незалежності. Як і попереднє, нове видання містило в собі “Офіціяльний Відділ”, де друкувалися важливі звернення та настанови УНР, окрім цього, частково в собі часопис вміщував статті на суспільно-політичну тематику та новини. Дещо новою була рубрика, яка мала назву “З газет і журналів” де розміщувалися відгуки на різні політичні події, які відбувалися в Україні зарубіжної преси. У рубриці “Театр і мистецтво” ділилися культурним розвитком і життям рідного краю. В окремих колонках друкувалася поезія відомих українських письменників, наприклад Миколи Вороного, яка містила громадянський та політичний підтекст. 

Що цікаво, “Українські Вісті” у Тернополі мали свою окрему друкарню, яку Федір Булат привіз із Кам’янця-Подільського. На деякий час газета припинила свою діяльність через наступ польського війська, але після повернення  до Тернополя Петра Карманського, вона знову відновлює свою роботу. Але відступ УГА змусив призупинити розвиток видання. Останнім був випуск, який вийшов під числом 36. 

Усі видання, які діяли в Тернополі не змінювали свого місця виходу в світ. Так, як вони були започаткованими у місті, тут вони видавалися та поширювалися на територію ЗУНР. Вони є дуже важливими, адже виконували кілька функцій, зокрема слугували офіційним органом урядової установи незалежної Української держави та слугували засобом пропаганди для політичних ідей.

“Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ”

Був заснований у Тернополі, проте часто змінював місце свого видання разом із урядом ЗУНР. Такими були ще часописи “Стрілець”,  “Козацький голос” та “Сміх і Горе Січового Стрільця”. “Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ” був заснований для того, аби проводити урядову політику у військовій  сфері. Перший випуск відбувся у Тернополі 1 грудня 1918 року, в ньому було окреслено чітку мету створення цього часопису: подання важливих розпоряджень, рішень, наказів тощо. В першому випуску “Вісника…” була опублікована “Присяга українських військ”. Цей текст був попередньо затверджений  постановою Української Національної Ради у місті Львів. Що цікаво, у Тернополі цей часопис друкувався лише 4 рази, а 8- у місті Станіслав.

Обсяг був завжди різним- від 4 до 12 сторінок. Публікувалися не лише керівні документи УГА, але й різноманітні події з життя учасників національно-визвольних змагань, поховання підлеглих, поіменні списки за родами військ тощо. Дослідники, які займалися вивченням змісту “Вісника…” зазначали, що із опублікованого матеріалу можна зробити висновок, що армія УГА була найбільш дисциплінованою та організованою. 

“Стрілець”

Щоденник “Стрілець” був беззаперечним флагманом серед армійської преси. Він виходив  з 1 січня  1919 року величезним на той час накладом у 16 тисяч примірників. Щоправда, і тоді потреба була у такому виданні, адже вояки УГА, які в той час воювали потребували у ресурсі, який би надавав їм достовірну інформацію щодо ситуації у рідному краї. Саме тому, завдяки поету Василю Пачовському та ініціативі Дмитра Вітовського, який був Державним секретарем військових справ, була створена нова військова газета. 

Метою було ознайомити читачів із військовими та політичними подіями в країні, оспівування мужності та виховання у вояків патріотизму. В першому випуску газети вже з’явилася редакційна стаття “Робочий народе український”, у якій лунав заклик до боротьби за свою землю. Так як часопис був розрахований на українське військо, то потрібно було мандрувати разом із ними. Інші випуски з’явились у містах, в яких на той час перебувала армія: Стрию, Заліщиках, Борщеві тощо.

“Козацький голос”

Ще один часопис періоду національно-визвольних змагань. На жаль, встановити точні часові межі видавництва науковцям вдалося. Відомо, що кілька випусків цього видання  побачило місто Тернопіль. Його головним редактором був Старосольський, а потім перейняло цей пост Пресове бюро І Галицького Корпусу. Як і попередній, цей часопис також був невеликий за обсягом, всього 2 сторінки, а структура проста та типова для того часу.

“Козацький голос” виконував важливу на той час роботу- підносив патріотичний та бойовий дух вояків УГА. У виданні містилися офіційні повідолення від влади про перебіг бойових операцій, звіти та звернення командування, суспільно-політичне становище в краї тощо. Останній випуск побачив світ в грудні 1919 року, а проіснував часопис усього 10 місяців. 

Перший “селянський часопис”- “Наша земля”

Одним із перших видань, яке за мету поставило пробудження національної свідомості та утвердження незалежності етнічних українських земель, стала “Наша земля”. Її вважають першим “селянським часописом” на теренах Тернопілля. Видавалася у місті Чортків з  28 грудня 1918 року.

“Наша земля”, як і інші видання містила рубрику “Урядова часть”, у якій постійно інформували читачів про діяльність тогочасного уряду УНР та Державного Секретаріату. Спрямовував свою діяльність  часопис на селян, тому окрім державних та політичних статей, розміщувалися земельні питання. Цьому питанню, щоправда, присвячували окремі статті та передруки з інших видань. Всього вийшло друком 10 випусків, а проіснувало видання до квітня 1919 року, після чого у Чорткові з’являється новий “Чортківський Вістник”.

“Чортківський Вістник”

“Вістник” був одним із органів Української селянської партії. Він приділяв особливу увагу саме земельному питанню, місцю селянства у процесі державотворення тощо. Значне місце у вмісті видання містили передруки статей на актуальні політичні теми, а редакційний матеріал подавався у формі коротких повідомлень.  Щоправда, проіснував він також недовго, трохи більше трьох місяців, проте через свою інформативність та актуальність посів гідне місце у видавництві Тернопільщини. 

“Бережанський Вістник”

Приблизно в один час із “Чортківським Вістником” почав свою діяльність “Вістник” у Бережанах, в січні 1919 року за редакцією знаного діяча Західного. Він мав політичне, просвітницьке та господарське спрямування. На той час був органом повітової Національної Ради. За свою мету це видання ставило інформування населення краю про розпорядження та накази повітової влади, події в світі та Україні. На сторінках часопису розміщувалися повідомлення Державних секретаріатів, Українського Генерального штабу Начальної Команди Галицької Армії тощо. Проте існували інші постійні та цікаві  рубрики, це: “В світі”, “У нас, на Вкраїні”, “В повіті”, “В Бережанах”, де дуже часто друкувалися статті відомих діячів.

Довго проіснувати йому також не вдалося, приблизно 2 місяці, але його значення в історії видавничої справи неабияка, адже “Бережанський вістник” став одним із головних чинників, які формували свідомість українців. 

“Збаражське Слово”

Видавався часопис на початку лютого 1919 року у Збаражі, де вперше було започатковано українськомовну пресу. Виходило видання щотижня. Як і інші часописи на той час, “Збаражське слово” мало на своїй меті довести до населення урядові накази та розпорядження, та інформувати про події, які відбувалися  в повіті, Україні й  світі. Тут також були свої цікаві постійні рубрики: “Зі світа”, “З тижня”, “З повіта”, та інші. 

Проіснувало видання два місяці, останнім був восьмий випуск в березні 1919 року.

More from author

“Король квітів” Ігор Хорош – власник найбільш квіткових садів

Для багатьох, квітковий бізнес вважається привабливим стартапом в Україні, адже це те, що завжди буде актуальним. Їх купують часто й на різні події, особливо...

Дивовижна історія бійця з Лановеччини, якому вдалося вибратися з-під завалу й вижити

Кожного дня в умовах війни стаються надзвичайні речі, в які дуже важко повірити. Так було з Миколою Демчуком, якому чудом вдалося врятуватися з-під завалу,...

Виготовляє амуніцію для військових на Тернопільщині: як український підприємець із США допомагає ЗСУ?

Виходець із Заліщиків Юрій Куц більше 13 років проживає у США, де займається підприємницькою діяльністю. Більше на ternopil.one. З початком повномасштабного вторгнення уродженець Тернопільщини незважаючи...