Історія тернопільського футболу – це як і історія міста – яскрава, вибухова, а місцями складна, драматична й загалом переплетена силою-силенною взаємозв’язків та життям різних національностей: українців, євреїв, поляків. Детальніше про зародження гри мільйонів на початку ХХ ст. та в міжвоєнний період розповість видання ternopil.one.
Зацікавлення тернополян футболом
Історію тернопільського футболу слід починати досліджувати разом з історією вулиці Смиковецької й Я. Тарновського (зараз просп. Степана Бандери) біля якої виріс Новий міський парк, а пізніше і стадіон (це місце ще називали на бараках, адже тут були старі кавалерійські касарні, котрі використовували як бараки для бездомних). В 1896 р. саме в цьому парку гімназисти навесні та влітку спорудили спортивний майданчик, де й грали в основному у футбол, або, як ще тоді казали, – «копаний м’яч», чи «копанку». Перед початком тренувань спортивні дружини (команди) зобов’язані були одну годину відпрацювати над вирівнюванням ділянки.
Якщо спочатку ця гра приваблювала лише дітей та юнаків, то з часом вони виросли, але футбол не забули, а отже в цю гру грали вже й дорослі. Через 10 років почали формуватися спортивні клуби. А зважаючи на значний розвиток націоналізму (національного усвідомлення) по всій Європі, не був виключенням і Тернопіль, а тому такі спортивні товариства формувалися за національними ознаками. Найдавнішими спортивними клубами у Тернополі були «Поділля» і «Креси», пізніше створено «Єгуду», «Зорю», «Легіон» та інші.
Осередками створення клубів були навчальні заклади міста, в тому числі й бурси (гуртожитки для бідних студентів при середньовічних університетах чи інших навчальних закладах), де мешкали іногородні учні. Значний вплив на розвиток тернопільського футболу мав приїзд Івана Боберського (поборник становленню «Пласту», голова товариства «Сокіл-Батько», пізніше скарбник Українських січових стрільців) – ініціатор розвитку українського спорту, особливо футболу. Першим ввів українську термінологію в спорті, яку широко використовували в Галичині до 1939 року. Запровадив терміни «ситкі́вка», «відби́ванка», «ко́паний м’яч», «гакі́вка», «стусан», «кошикі́вка», «була́вка», «лещета́рство» тощо. Саме він прочитав гімназистам лекцію «Про основи гри в копаного м’яча». А опісля відбувся показовий матч між тернопільськими і львівськими футболістами.
Українське спортивне товариство «Поділля»
Датою заснування спортивного товариства «Поділля» називають різні роки: 1905, 1906, 1907 і 1908 роки (дані про реєстрацію втрачені під час І-світової війни), але фактичне оформлення цього об’єднання відбулося в 1909 р. в гімназійному середовищі. Так, учні гуртожитку Товариства народної школи разом з учнями української гімназії створили спортивний клуб «Поділля».
Серед пропагандистів створення товариства були вчитель природознавства Семен Сидоряк й вчитель латинської та старогрецької мов Іван Копач. С. Сидоряк – це відомий український активіст, співзасновник товариства «Сільський господар». В часи революції встановив українську владу в Тернополі. Пізніше, вже за більшовицького режиму, працював ректором Кам’янець-Подільського університету.
Товариство «Поділля» дбало не лише про футбол, а й різні види спорту, фізичне загартування молоді, але й про її духовний світ. Тут діяв драматичний гурток, влаштовуються дружні вечори, читаються лекції на різні теми. Першою світовою війною «Поділля» культивує не тільки футбол, а й зимові види спорту, як краєзнавство та мандрівництво (туризм по сучасному). Футбольна секція «Поділля» була однією з найбільш популярних в 1910/1911 рр. адже в цей час існувало 6 команд.
Коштів на купівлю взуття не вистачало, а тому грали ці молоді люди на Оболоні біля різні, без належного спорядження, звичайно в своїх власних черевиках чи босоніж.
Після війни діяльність «Поділля» відновлено. У 1920-1921 рр., заходами студента-правника Василя Онуферка та д-ра Степана Чумака, «Поділля» одержало від староства дозвіл на існування, виготовило статут і вперше провело купівлю футбольного спорядження і м’ячів. А от заходи, щоб придбати власну площу для футболу на Оболонні, спочатку не були успішними. Лише пізніше на місці сучасного продовольчого ринку виник стадіон «Поділля».
З приміщенням для інвентарю «Поділля» мало чимало клопоту. Свого часу (десь на початку 30-их років) «усе Поділля», містилося «на обійстю» С. і Т. Баб’яків. у хаті або в «комірці». Туди приходили «змагуни» перед змаганнями по свої уніформи й футболівки. Коли ж змагання відбувались на площі коло міського парку, роздягальнею служила «шопа» на подвір’ї родини Чубатих (Петра й Ілярія) при Глиняній вулиці. У 1934 р. «Поділля» дістало приміщення в будинку Подільського Союзу Кооператив і залишилось там до 1939 р. У 1941-1944 рр. базою клубу було приміщення робітничого товариства «Зоря», а потім під кінотеатром «Балтик» при вул. Конарського.
Формою «Поділля» була зелено-чорна стрічка, затверджена 7 грудня 1933 року. На цей час українські кооперативні організації почали більше підтримували спортсменів фінансово, а тому команда впевнено себе почувала. А пізніше, завдяки перемогам команда почала заробляти кошти в сумі 200 злотих. З 1935 року футбольна команда виступає у класі «А», чотири гравці «Поділля» виступають за збірну Тернополя. Крім основного складу, команда мала ще два, а також доріст – юніорів. У 1938 році зіграно 24 футбольні матчі, дохід від яких становив 84393 злотих. Товариство вже мало власний спортивний інвентар, бібліотеку та радіоапарат.
Польський клуб «Креси»
Польський спортивний клуб «Креси» (пол. Kresy – прикордоння, прикордонні землі) польська назва територій сьогодення Західної України, Західної Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польської республіки; «східна околиця). Клуб діяв 1907-1939 та 1941-1944 роках.
«Таємний клуб» для гри у футбол створено під час шкільних канікул 1907 р. з ініціативи Куліковського, підтримано ентузіазмом Яна Місевича, учня ЦК 1-ї середньої школи в Тернополі і за першого керівництва проф. Олександра Мединського. На кінець 1910/1911 навчального року в клубі тренувалися 90 гравців, розділених на 8 команд, а перша команда грала матчі з командами з інших міст. Члени клубу мали значок із стрічкою та написом «Креси». Перша футбольна форма це – білий верх з чорними смугами і чорні шорти. Також команда мала справжні футбольні бутси. При клубі діяли легкоатлетичні, тенісні, футбольні, плавання, веслування та інші секції.
В 1931 р. об’єднаний із військово-спортивним клубом 54-го полку піхоти, який дислокувався в Тернополі. Діяльність сприяла пропаганді польських імперських інтересів, влада всебічно підтримувала. Клуб був закритий в 1944 р. більшовиками.
Єврейський клуб спортовий «Єгуда», ЖРКС – жидівський робітничий клуб спортивний та «Гордон»
«Єгуда» – (пол. Żydowski Klub Sportowy «Jehuda» Tarnopol) – це основний єврейський спортивний клуб з Тернополя. Початок було закладено учнями І-гімназії міста та середніх шкіл в 1910 р. Діяв в період 1910-1939 рр. Після його створення деякі представники єврейства на чолі з Белемером залишилися вірними кольорам «Кресів», адже на час створення «Єгуди», вже грали за цей клуб давно. Крім футболу єврейський клуб займався велоспортом та хокеєм. Футбольна команда брала участь в чемпіонаті Львівського окружного футбольного союзу.
Найбільшого успіху досягли в сезоні 1929, 1935, 1937-1938 рр. В ці роки перемагали в своїй групі, яка складалась з тернопільських команд, але програвали за вихід до вищої групи командам з інших міст. Основне місце для тренувань спортивний майдан на Оболоні – на той час його називали словом «стадіон». Саме тут тренувалися футбольні команди. А поряд знаходилося місце проживання та діяльності єврейської меншини міста. Клуб був закритий радянською владою після окупації міста в 1939 р. Про інші єврейські клуби інформація фактично відсутня.
Польський клуб «Легіон»
Ще одним місцевим польським футбольним клубом був «Легіон» (пол. Podolski Klub Sportowy Legion). Діяв в 1923-1939 рр. Розміщувався на Зарудді (зараз Новий світ), через своє розташування на початках мав назву «Зарудянка». В 1924 р. отримав назву «Легіон». Крім, футболу тут працювали секції велоспорту та легкої атлетики. Був найбільшим клубом міста. Тут навчалися 320 осіб. Польська держава у міжвоєнні часи активно використовувала футбольний клуб для просування польських імперських інтересів.
Тернопільські футбольні баталії
На початках клубів було не багато, а тому «Кресам» доводилось змагатися із своїми ж одноклубниками з інших складів. Перший футбольний матч в історії тернопільського спорту відбувся 21 серпня 1909 року між «Кресами» та «Поділлям», у якому кресовчани перемогли з рахунком 4:1. Змагання проходили на полі за міським парком (нині це міський стадіон). 27 серпня ще один матч. «Поділля» програло – 5-4. У 1910 році «Креси» змінили кольори на блідо-червоно-блакитні. В 1910 році відбувся ряд зустрічей «Кресів» як з місцевими клубами, так і з командами із Золочева («Марня», «Яніна», «Погонь»), Стрия, Станіславова (Івано-Франківськ), Львова «Лєхія» і, зрештою Чернівців.
У 1910 році «Поділля» відіграли дві перші поразки – і перемогло «Креси» з рахунком 9:1. Під час матчу гравець «Кресів» стрибнув на одного з суперників та завдав йому важкої травми, тому представник «Поділля» професор Семен Сидоряк радив більше не грати з такими суперниками.
У 1914 році у зв’язку з початком Першої світової війни всі футбольні матчі припинились і почали відновлюватись лише з 1917 року.
Після війни міжнаціональні матчі були дуже гарячими, а тому змагання з польськими «Кресами» не завжди були приязними, тоді коли зустрічі з жидівською «Єгудою» відбувалися в більш-менш у спортивному дусі.
У 30-их роках «Поділля», «Креси» та «Єгуда» змагалося в класі «А», а тому приїздили до Тернополя перемиський «Сян», бережанська «Лисоня», львівська «Україна», тернопільські команди відвідували інші міста. «Креси», поряд з «Поділлям» та єврейською «Єгудою» були лідерами тернопільського футболу міжвоєнних років, але в боротьбі за перше місце в групі «Креси» часто поступались клубу «Яніна» (Золочів).
Газета «Діло» так писала про один із матчів «Поділля» і ЖРКС в 1930 року: «Тернопіль. Поділля – ЖРКС. 8:1 (5:0). 1 червня зіграно м’ячеві змагання, між Поділлям і ЖРКС. Від першої хвилини видно сильну перевагу нашої («Поділля») дружини, так що весь час змагань, як у першій половині, так і в другій, гра йшла під воротами противника. З того наш напад використав вісім воріт, якими поділилися: В. Тераз Шумовський, Гус і Олейнюк. За сім хвилин перед кінцем напад противника, скориставшись з того, що наша оборона зовсім перенеслася на його поле, здобуває одні ворота. Суддя кап. Кручковський. Видців (глядачів) понад 1.000».
Отже, тернопільський футбол до Другої світової війни був на висоті. А ви грали в дитинстві футбол?
