В 20-30 рр. Тернопіль, як і значна частина Галичини та Волині входили до складу Польщі. А отже, українцям доводилось шукати шляхи налагодження відносин з поляками, а також продовжувати боротися за творення власної незалежної держави. В значній мірі ці шляхи пролягали через військову службу в польській армії, воєнні дії між УВО, армією та поліцією і загалом силове протистояння. Детальніше розповість про українців Тернополя на службі в польській армії видання ternopil.one.
Про українців в Польщі: чисельність, перепис, настрої
Друга Республіка Польща була багатонаціональною та багатокультурною державою. Тут до 1939 року, крім поляків, проживали українці (майже 14%), євреї (8%), білоруси та представники інших національностей. Багато з них брали активну участь у суспільно-політичному житті своєї країни.
Перший перепис населення в Польщі після Першої світової війни був проведений у 1921 році. Він не охоплював Вільнюську землю та польську частину Верхньої Сілезії. Більш того, перепис бойкотувала значна частина українського населення Східної Галичини. В Тернополі активістом, який закликав бойкотувати перепис був один з членів УВО (Української військової організації) на ім’я Огар. Інші члени тернопільської округи організації вважали потрібним порозумітися в тій справі з центром у Львові. Коли ж там не зайнято конкретного становища, справа бойкоту припинилась. Але все таки не обійшлось без арешту деяких активістів.
За даними перепису, українці становили найчисленнішу групу не польських національностей. Загальна чисельність населення становила 27,2 млн. жителів. Українці становили (3 898 431 осіб) – 14,3 %. А вже на 1 січня 1928 року чисельність українців становила близько 4,9 мільйонів, а наприкінці 1929 року – близько 5 мільйонів. Але справа в тому, що перепис оминув мешканців Полісся (бл. 200 тис.), Холмщини та Підляшшя (бл. 20 тис.) та українців римо-католицького віросповідання. Таким чином, приблизна максимальна кількість українців у Польщі наприкінці 1929 р. становила б близько 5,1-5,2 млн осіб.
За наступним переписом 1931 р . українцями чи русинами визнали себе приблизно 3 250 000 громадян Польщі, або 10% усього населення країни. Вони проживали переважно у воєводствах Волинському (68% населення воєводства), Тернопільському (45%), Станіславському (68%) та Львівському (33%).
Польські командири також відзначали високий рівень освіти (анальфабети значить грамотні), національної самосвідомості галичан, а отже й тернополян.
Добрий моральний стан. Розумовий розвиток і освіченість як у поляків. За рівнем культури є значно вищі від інших національностей, відзначаються особливою схильністю до порядку і чистоти (…) Лояльно ставляться до військової служби. Поведінка під час служби і поза нею – добра. Сповнені довіри до командирів, доброзичливі до колег, але з особливим сентиментом до колег своєї національности (…) Проявів невдоволення, а також випадків непослуху не було”.
Чисельність українців в польській армії
Варто також сказати, що в польську армію брали з 21 року і служба тривала від 18 до 30 місяців у залежності від роду війська та освітнього рівня. До сьогодні невідома точна кількість українських вояків, які служили в польській армії і брали участь у вересневій кампанії 1939 року. Історики лише наводять частку вояків українського походження в армії 1930-х років, порівнюючи їх із тими, хто був мобілізований до вересня 1939 року. Політика польського Міністерства військових справ ще у 1920-х роках виробила рекомендації щодо кількості представників національних меншин у Війську Польському. За даними 1923 р. чисельність українців в армії становила близько 22% або 40 тис. осіб. У військових частинах українці становили меншість і мусили «бути, як всі», тобто розмовляти по-польськи. Однак, якихось поважних конфліктів на національному та конфесійному рівні не було. Це різко гальмувалося начальством, бо могло становити небезпеку у сенсі початку якоїсь «заворуши», чи війни.
У 1924 р. чисельність українців у Війську Польському становила понад 11 %, тобто близько 20 тис. Це було вдвічі менше, ніж у 1923 році. Ця кількість зберігалася до початку Другої світової війни. У 1938 році чисельність поляків в армії становила близько 120 тисяч осіб., а українців – понад 15 тис. Українці як 1939 р., так і в попередні роки служили переважно в піхоті та кавалерії. В інших родах військ їм заборонялось служити, а отже їм не довіряли. Також українці були другою національною групою в країні і відповідно в армії.
Варто додати, що кількість українських офіцерів у Війську польському була мізерною. Так, історик Анджей Руккас зазначає, що на 1 вересня 1938 року в Війську Польському було 39 офіцерів-українців. Вони служили в піхоті, кавалерії, артилерії, бронетанкових військах, авіації, службі зв’язку. Щодо військових звань, то їх було 2 полковники, 1 підполковник, 17 майорів, 8 капітанів та 11 лейтенантів.
З 15 травня 1939 року і до 15 серпня в Польщі проходила загальна військова мобілізація. Зважаючи на те, що чисельність армії передбачалося збільшити в десятки разів – до 1,5 мільйона, можна припустити, що кількість українців у війську зросла до 150 тисяч. Це число однаково згадується як у польських, так і в українських джерелах.
Якщо звернути увагу на військові частини, де служили українці-тернополяни, то значну частину бійців 30-ї стрілецької дивізії складають резервісти з Поділля (Тернопільщина в тому числі) та Полісся. А 17-ту піхотну дивізію озброїли резервісти з Бережан, Чорткова та Калуша. До 25-ї піхотної дивізії були набрані переважно призовники з Тернополя та Золочева.
Українці у військових частинах Тернопільського воєводства
Більшість українців служили у 54-му піхотному полку 12-ї дивізії. Чисельність українців там становила понад 40%. Цей полк знаходився в Тернополі, як і штаб дивізії. Інші полки дивізії:
- 51-й Джузеппе Гарібальді Стрілецький стрілецький полк «Креси», дислокований в Бережанах і Чорткові,
- 52-й стрілецький піхотний полк «Креси», дислокований в Золочеві (на той час Тарнопольське воєводство),
- 12-й полк легкої артилерії «Креси», дислокований у м. Золочів,
- 12-й полк важкої артилерії, дислокований у Тернополі.
В цих частинах кількість українців була близько 20%. Також в Теребовлі стояв 9-й малопольський полк уланів, який входив за одними даними до Подільської кавалерійської бригади, а за іншими до Великопольської кавалерійської бригади. В цьому підрозділі було близько 20% українців. Також у Бродах та Заліщиках стояли кавалерійські бригади, а в Чорткові бригада прикордонників КОП «Поділля». В останній служили переважно поляки з внутрішніх воєводств Польщі.
На території Тернопільського воєводства розвивалася й авіаційна справа. Цим займалася Ліга протиповітряної та протигазової боротьби (ЛПП). Окружне управління (з межами воєводства) було в Тернополі на вул. Міцкевича 39, тут також був відкритий у 1935 році агітаційний центр ЛОПП. У 1938 р. округ налічував 53 тис. членів і мав три аеропорти: у Бродах, Бережанах і Тернополі.
Тернополяни в боях ІІ-світової війни
Українські солдати проявили героїзм в боях проти фашистів. 8 тис. з них загинуло. Варто відзначити подвиги українців при захисті Варшави у битві над річкою Бзура та боях в Померанії. Слід звернути увагу на подвиг уродженця Тернополя генерала бригади Францішека Клеєберґа (1888-1941), кавалера багатьох нагород (нагороджений Командорським хрестом ордену Почесного Легіону (Франція). У вересні-жовтні 1939 року командував польською операційною групою «Polesie». 6 жовтня 1939 року був змушений підписати наказ про капітуляцію. Помер 5 квітня 1941 року у шпиталі Вейсер Гірш фашистського концтабору поблизу Дрездена.
Після нападу Німеччини на Польщу військові частини, які квартирувалися на Тернопільщині вирушили на фронт. Так, 54 полк, який розташовувався в Тернополі і мав в своєму складі тернополян, вирушив під Кельце. 7 вересня полк залишив свої позиції на Скаржисько-Каменна і рушив до Ілжа. Там він вступив в бій з 3-ю легкою дивізією Вермахта. У наступні дні підрозділ провів криваву битву з німецьким XV легким генеральним корпусом Герман Гота. 9 вересня польські солдати дійшли до німецьких позицій, але були зупинені танками. В результаті поляки запанікували і вся дивізія була відрізана від лінії Вісла і як така перестала існувати. Залишки перетнули річку і були відтворені як бригади, беручи участь у Битва під Томашовим Любельським, де вони капітулювали 27 вересня.
Не всі українці радісно підтримували поляків-окупантів. Коли почалася мобілізація, то частина українського населення відмовлялась служити в польській армії. Українці вдень ховалися від представників польської влади та поліції, щоб не йти в армію. Доводилося поліціянтам вночі забирати новобранців. Так однієї ночі в с. Городниця Скалатського повіту забрали вже жонатих Турчина Миколу Ільковича, Гуцалюка Дем’яна, Солонинку Миколу і чотирьох хлопців – Гурського Пилипа, Дацкова Михайла, Білика Теодора, Мовчана Андрія.
Як розповідав п. Теодор Колодій, знаний Підволочиський швець, коли їх ешелон 2-3 вересня 1939 р. перекидали до Катовіце, то поляки на перонах станцій кричали «biejcie tyh szwabuw» («бийте тих штабів» в значенні шваби – німці). Але українці відверто насміхалися з таких побажань і гинути за польську державу не бажали. При першій нагоді здавалися у полон.
Не мали бажання воювати і євреї. Але останні знаючи про ненависть німців до їх національності просто втікали.
СРСР і Тернопіль в 1939 р.
На початку війни місто протягом тижня було бомбардовано німецької авіацією, про це повідомляє польський автор Чеслав Бліхарський.17 вересня СРСР напав на Польщу. О 15 год. цього ж дня Тернопіль було зайнято радянськими військами. Почали арешти населення. НКВС допомагали місцеві комуністи, які для розрізнення носили червоні пов’язки на лівому ремені, а отже це означало, що це так звана червона міліція. За спогадами, серед «міліціянтів» було багато колишніх професійних злодіїв, зокрема з вулиці Подільської Нижньої (в районі сучасної Танцорова).
Отже, українці були в складі польської армії і становили її незначну частину через боязнь поляків давати їм зброю. В той же час після початку агресії Німеччини українці нарівні з поляками вступили в бій з фашистами. Частина загинула, частина здалася в полон.
