Польсько-радянський кордон на Тернопільщині: контрабанда, міграція, смішні випадки з роботи прикордонників

Україна протягом своєї історії часто вважалася прикордонною територією для різних держав до складу яких вона входила. А тому й маємо її назву, що прийшла з Московії і співзвучна з російським терміном «окраїна», або ж з словом польського походження «креси» (східна околиця). Можливо саме через прикордонне значення України на цій території пролягали Траянові вали побудовані чи то римлянами, чи то слов’янськими племенами проти варварів із Сходу, Змієві вали, які будували київські князі від кочівників. Також в 20-х рр. ХХ ст. після закінчення Української національної революції 1917-1921 рр. Україна була поділена між Польщею та СРСР, а тому через її територію проліг кордон, який розмежовував умовно «добро» і «зло», «світло» і «темряву», поляків і росіян. Детальніше про охоронців кордону Польщі в Тернопільському воєводстві розповість видання ternopil.one.

Облаштування кордону

В першій частині статті про польсько-радянський кордон ми описали як створювалась прикордонна система на Тернопільщині. Про це читайте тут.

Польську міжвоєнну державу можна критикувати за ущемлення українців, євреїв, литовців, білорусів, але точно можна похвалити за бажання протистояти «імперії зла» в особі СРСР. З метою охорони своїх кордонів поляки протягом 20 років побудували ефективну прикордонну систему, а отже могли боронити кордони своєї держави від проникнень радянських банд, контрабандистів та інших ворогів держави.

Після підписання Ризького миру між Польщею та Росією, Україною та Білоруссю в 18 березня 1921 р. було затверджено 1412-км кордон між цими державами. На території Тернопільщини він проходив вздовж р. Збруч у загальному напрямку містечок Підволочиськ, Гусятин, Скала над Збручем, сіл Нивра, та Окопи Святої Трійці до гирла р. Дністер. «Ризький кордон» позначався з допомогою 2290 послідовно пронумерованих прикордонних знаків (в районі Волочиська-Підволочиська – № 1877-2013.). Державний кордон маркували переважно двома рядами дерев’яних (здебільшого дубових) стовпів висота яких коливалася в межах 2,5-3,5 м, із шириною оброблених сторін 25 х 20 см (нижня необроблена частина прикордонного стовпа обпалювалася та закопувалася в землю), з відповідними державними емблемами та загальною нумерацією від Росиці (права притока річки Даугава – Латвія) до впадіння р. Збруч у Дністер (район с. Окопи Борщівського повіту Тернопільського воєводства). Кожен стовп обсипався камінням на висоту 50 см. Відстань між стовпами сусідніх держав становила 5 метрів. Польські стовпи були біло-червоні, а радянські мали червоні та зелені смуги. Польські стовпи мали залізні таблички з державним гербом (продукція варшавської фабрики ґудзиків і металевих виробів Людвіка Мінхеймера). На ділянці кордону, що пролягав уздовж річки Збруч (зона «збручанського кордону»), використовувались вже існуючі австрійські чавунні прикордонні стовпи, на яких змінювалися таблички із державними гербами.

Контрабанда

Майже одразу після появи кордону з’явились контрабандисти, люди, які переправляли різноманітні продукти, матеріали на іншу сторону кордону. В СРСР ввозили одяг, тканини, шкіру, галантерея, парфуми, спиртні напої тощо. В Польщу йшли золото, дорогоцінне каміння, срібло, валюта, тютюн, сало, а також сировина: прядиво, роги, щетина, конячі хвости тощо. Контрабандним шляхом за кордон переправлялися також музейні та архівні цінності, предмети старовини: картини, бронза, старовинний фарфор, що мав музейну цінність, гобелени. У 1922 р. при вилученні церковних цінностей за кордон почали спливати золоті хрести, кадила, рідкісні церковні книги.

Причини контрабанди такі:

1.                Погане матеріальне забезпечення польських та радянських прикордонників. Польські прикордонники мусили нести службу в не пристосованих приміщеннях – сараях, курниках та будинках без підлоги і вікон. В радянських все було більше складніше. Вони не мали продовольчого забезпечення, а тому забирали продукти в місцевого населення, а також за гроші дозволяли переміщувати людей, товари, худобу в Польщу і назад.

Один з найвідоміших контрабандистів того часу письменник Сергіуш (Сергій) П’ясецький, який п’ять років поєднував нелегальний торговий промисел на кордоні та функції агента польської військової розвідки ‒ «dwójkі» (Другого відділу Генштабу Війська Польського) згадував:

«Ми жили як королі. Пили горілку склянками. Нас кохали вродливі дівчата. Ми ходили по золотому дні. Платили золотом, сріблом і доларами»,

2.   Місцеве населення вважало несправедливим встановлення державного кордону в місцях, де воно раніше могло займатися економічними промислами. А тому й влада затягувала встановлення кордону. В березні 1922 р. газета українських емігрантів у США «Свобода», надрукувала лист мешканця с. Калагарівка (тепер Тернопільської обл.) поблизу Сатанова: 

«Перед війною то хоть до Сатанова пішов та заробив, а тепер у нас нема де заробити одного цента. До Сатанова жива душа не йде, бо там суть [є] большевики. Як кого зловлять з нашої сторони, то зараз стріляють, бо кажуть, що то шпіон. У Росії немає жодного порядку. Тому тиждень то розстріляли большевики зі Сатанова, Спасівки і з близьких сіл 250 людей. У них не вільно гендлювати [торгувати] нікому. Хто звідтам прийде до нас і що купить, большевики, коли зловлять на границі, розстрілюють, бо кажуть, що він «спекулянт». Як була в Сатанові Україна, то було добре, бо було де заробити».

Принагідно відзначимо, що українське населення зберігало негативне ставлення і до польських правоохоронців аж до кінця існування «ризького» кордону. До прикладу, патруль постерунку КОП «Устя» на Борщівщині, у листопаді 1936 р. затримав Теодора Шиманяка, який заперечив право прикордонників на його обшук і назвав їх бандитами.

На Волині і Поліссі місцеве населення складно сприйняло появу кордону в на своїй території. А от мешканці Надзбруччя, які протягом кількох поколінь жили поруч із державною межею, швидше адаптувалися до зовнішньоторговельної монополії радянської сторони. Тут почались контрабандні процеси. Про це написав український письменник Борис Антоненко-Давидович у своєму оповіданні «Де когут піє на три держави» (1926 р.), вказуючи, що «прикордоння поклало на них [мешканців Надзбруччя] своє тавро: їхні руки вміють не тільки барбатись із запрягом, але й ховати контрабанду». Письменник також описав пропозицію отримання контрабандного товару від місцевого жителя:

«Там є річка Збруч. Так за тою річкою є корчма. То то вже буде Польща… Я двадцять літ їжджу до кордону, а в тій корчмі я гей-гей скільки разів бував… Так за сім рублів ви будете в корчмі. Там – фільдеперсові чулки, пудра «Коті-і» і все, що ви хочете…».

3.     Українське населення Надзбруччя мало вищий національний дух, ніж раніше і не сприймало кордони і загалом держави, які їх створили, а це Польщу та СРСР.

Місця для контрабанди на Тернопільщині

Це: населенні пункти Нивра, Бережанка, Збриж і Окопи (Борщівський район), Коцюбінчики, Шидловце (Копичинський район), Білозорка (Скалатський район).

З часом контрабанда була подолана не смугами перешкод, собаками та колючим дротом, а тим, що зі сторони радянської України не було що носити. Така була бідність СРСР.

Робота прикордонників

Про роботу прикордонників можна писати багато, але наведемо декілька фактів, які яскраво ілюструють їх діяльність та ставлення влади до мігрантів з іншої країни.

Теодор Ратушний хотів навчатися і перейшов на сторону більшовиків за що був затриманий і відсидів в ГУЛАГу, а потім повернувся додому. 

Житель Оріхівців С. Хмельовський, в 1929 році, при переході Збруча попався чекістам і був розстріляний у харківській тюрмі.

30 липня 1934 року, коло 10 години громадяни Польщі Ю. Войцеховський та П. Гурський з Заднішівки у районі стовпів № 1906 – 1907 поставили через Збруч сітку і ловили рибу, причому, перебралися на совєцкий берег і били по воді патиками, заганяючи рибу в сіть. При появі совєцкого прикордонника перебралися назад, а під час розгляду скарги на заставі заявили, що кордону не перетинали, про що й склав акт плутоновий Фелікс Скалатський. Того ж таки 1934 року большевики затримали громадянина Польщі Захарко, котрий ловив рибу на суперечливій ділянці кордону.

Наряд КОР через Збруч приставав до громадянки СССР з непристойними пропозиціями “та намагався її втягнути у розмову”.

 17 листопада 1937 року громадянка Польщі кидала через кордон камінням по більшовицькому наряду та вигукувала анти більшовицькі гасла. 

10 серпня 1937 року громадяни Польщі викрали і перегнали через Збруч совєцьку корову. 

9 січня 1938 року кордон порушили діти, що на ковзанах заїхали до Совєцького Союзу. 

Михайла Пастуха з Підволочиська  було виселено за 30 км з прикордонної смуги по його відбутті в ув’язненні за шпигунство на користь СРСР.

Міграція

Під час голодомору 1932-1933 рр. люди втікали з сходу на захід. Так, п. Мигаль згадував, як він допоміг втікачам влітку 1933 року, коли вони, молоді пастухи принесли їм харчі та показали дорогу на Скалат. Це було дуже важливо, бо Польща і СРСР мали щодо українців одну політику – ніякої України, ніколи і ні за яку ціну, бо вже на той час уклали договір видавати утікачів.

Взаємодія польських та радянських прикордонників

Зеновій Мельник згадує, що польські та большевицькі прикордонні служби, крім ворожнечі також могли разом співпрацювати. Для цього взаємовідвідували одна одну, то у Волочиську, то в Підволочиську. Вони приїздили до ратуші, там обговорювали свої проблеми, а відтак балювалися, діти потім збирали пляшки з під “водки”, вони були квадратної форми з дорогими етикетками (так звані торгсинські), тобто валютні, у Волочиську був такий магазин коло митниці, на вокзалі, з нього часом користувались  польські колійові бригади.

 Більшовики і люди

З польського боку було обладнане місце для купання в Збручі в районі т. зв. Білого каменя, а з протилежного за Староміщиною. Але там могли купатися лише чекісти зі своїми перевіреними родинами та партноменклатура. Більшовики вивезли всіх підозрілих, а на їх місце поселили своїх людей. Так, майже зовсім “щезли” родичі деяких українців по той бік ріки. Вікна на “польський бік” наказали замурувати. Поляки ж дозволяли працювати українцям неподалік Збруча лише до 21 години (влітку) за наявністю спеціального посвідчення. 

Отже, польсько-радянський кордон в 20-30 рр. було вельми цікаве та неоднозначне місце. Тут існувала контрабанда, шукали та арештовували всіх, хто намагався перетнути кордон чи просто підійти, а загалом кордон створював масу неприємностей місцевому люду. 

More from author

Шуруповерт на 18 вольт – універсальний помічник для дому

Сьогодні створюється велика кількість техніки, яка полегшує та прискорює як роботу по дому, так і професійне виробництво. Один із таких помічників — шуруповерт. Інструмент...

«Гра в шахи» кріпаками та лавра: подорож Шевченка на Тернопільщину

Цієї осені минає 178 років з часу подорожі Тараса Шевченка на Тернопільщину, пише сайт ternopil.one. А все почалося з розпорядження київського, подільського і волинського генерал-губернатора...

Чому породисті коти частіше хворіють

Іноді кіт просто розгублюється, заходить до вас у будинок через вікно і... Залишається назавжди. А іноді ви довго плануєте, з яким муркотливим котиком хочете...
.,.,.,.,.