Тернопіль протягом століть активно розвивався завдяки активній громадській позиції його мешканців, а отже, міщан міста, серед яких були українці, поляки, євреї та інші етноси. Результатом діяльності цих людей стали різноманітні організації, які створили основу для підняття національного духу, розбудови армії, старту боротьби за створення власної держави. А тому видання ternopil.one детальніше розповість про роль та значення в житті міста українських громадських, спортивних та просвітницьких організацій.
Перші спроби громадської активності в Тернополі
Варто сказати, що початок громадській діяльності українців, або як в середні віки вони називались русини, було покладено на початках створення міста. Останнє було засноване в 1540 р. і знаходилось в складі польської держави Речі Посполитої. В 1548 р. Тернопіль отримав Магдебурзьке право (право мати власне самоуправління). А з 1567 р. Тернопіль стає фактичною власністю князя Костянтина Василя Острозького, в наступні роки князь видав грамоти для міщан міста, якими тут було створено міщанське братство. Його завданням було благодійність, опіка над бідними, старими, немічними, хворими, вдовами, сиротами, подорожніми. Якщо на початках «Тернопільське Братство» виступало в ролі оборонця батьківської віри, то згодом почало займатися й питанням освіти та цілого церковно-релігійного життя міста. Вступити сюди міг будь-хто, хто бажав. Детальніше про діяльність братства читайте тут.
Австрійські часи і громадська діяльність в Тернополі
Після 3-х поділів Речі Посполитої між Росією, Австрією та Німеччиною Галичина стала частиною імперії Габсбургів. І хоча просвітницька діяльність імператриці Марії Терезії та її сина Йосифа ІІ давали надії на подальший розвиток імперії, але не всі її частини розвивалися рівномірно. Так, Галичина була сировинним придатком імперії, а отже всі політичні процеси тут відставали від загальнодержавних. Зокрема, в першій половині ХІХ ст. влада забороняла створювати тут громадські організації. Можливо причина була в тому, що поляки двічі повставали в цей час проти російської влади, а отже офіційний Відень не бажав сприяти їх розвитку і на території Австрійської імперії. Лише 8 грудня 1836 р. цісар дав дозвіл на створення «Sodalitates Marianes» в гімназії Тернополя, за поданням о. Лоєффлєра. То була перша громадська організація в Тернополі.
«Весна народів» і Тернопіль
В 1848-1849 рр. в Європі спалахнула низка революцій, що отримали назву «Весна народів». Місцеві мешканці підтримували революціонерів і навіть проголошували тости за них в місцевих кав’ярнях та молились в храмах. Революція в Австрія сприяла наданню русинам-українцям право на свободу слова, право на гуртування, створення товариств, партій, масових організацій. У Тернополі в ці роки спостерігалася суспільна активність і пробудження національної свідомості, особливо серед молоді.
Громадські організації в другій половині ХІХ ст.
А вже в 1853 р. з’явилося елітарне товариство «Тернопільське Казино», яке об’єднувало багатих тернопільських міщан, вищих урядовців округу, офіцерів місцевого гарнізону, людей вільних професій без огляду на національність, які прагнули спільних забав і товариського життя. Тут грали в карти, більярд, влаштовували бали і музичні вечори. Детальніше про розваги тернополян в ці часи читайте тут.
У січні 1864 р. (за ін. даними – 1863 р.) засновано «Громаду» – таємний учнівський гурток, завданням якого була національно-культурна праця та поширення просвіти. Програми та чіткої структури гурток не мав. Приймали сюди учнів 5-го класу гімназії. Кожен вступник присягав на вірність українському народові та громадській справі. Організація щороку влаштовувала концерт, кошти з якого йшли на допомогу бідним учням-українцям. Учасники гуртка покращували свої знання з мови, культури, історії України, а також співали в хорах, влаштовували вуличні ігри та забави. Гурток мав свою бібліотеку, що нараховувала 70 книг. Саме завдяки бібліотеці відбулись збори учасників гуртка, адже можна було спілкуватися, дискутувати, висувати сміливі ідеї. Юнаки одягались в український національний одяг, козацькі строї і ходили так до церкви, на свята, в неділю.
«Невелика це була «Громада», – згадував Олександр Барвінський, – але однодумна, перейнята до глибини серця українською національною ідеєю».
Серед засновників тернопільської «громади» був Михайло Чачковський, активними учасниками Іван Пулюй (про його винахід читайте тут), брати Горбачевські та Барвінські, Іван Федорович, Євген Олесницький, Михайло Галущинський. В 1870 р. гурток почав називатися «Драгоманівська громада». Загалом товариство існувало до 1898 р. часу заснування руської (української мається на увазі) гімназії в Тернополі.
28 червня 1868 р. засновано філію Педагогічного Товариства у Тернополі – першу місцеву просвітню організацію. Збори членів проходили в залі гімназії. Серед них було 40 вчителів (із 44, які працювали в навчальних закладах міста). Голова А. Согикєвич. Товариство організовувало читання публічних лекцій для громадськості.
В цьому ж році в інтелігенція міста заснувала Наукове товариство. Метою новоствореною організації була боротьба з відпливом молоді до Львова. Голова – о. Цирил Ягнер.
В 1892 р., 9 січня запрацював Тернопільський Науковий Гурток. Першим його головою був обраний директор Учительської Семінарії д-р Еміль Міхаловскі. Організація налічувала 73 члени. Тут друкували періодичні науково-дослідні видання.
Активну роботу проводила й польська молодь. Так, в 1892 р. учні старших класів гімназії, Семінарії і Реальної школи заснували таємну організацію “Żurawi” (“Журавлі”), завданням якої було поглиблення національної свідомості, вивчення історії рідного краю. 16 липня громада встановила й освятила на цвинтарі хрест на честь героїв Листопадового і Січневого повстань. «Журавлі» проіснували до 1894 р.
Міщанське братство
У 80-ті роки ХІХ в Тернополі починають виникати культурологічні товариства, які мали на меті захищати українську мову, культуру, ідентичність від асиміляції. На початках – це був чоловічий міщанський хор під орудою Івана Чубатого. Тут же існував аматорський драматичний гурток. Далі виникло товариство «Міщанське братство» (або як тоді писали «брацтва»). У 1890 р. останнє виробило свій статут і оформило його юридично. Братчики почали влаштовувати музично-вокальні вечорниці, театральні вистави, різні забави. Головною метою товариства було виховання молоді в національно-патріотичному дусі. До складу правління товариства увійшли відомі в місті люди: Андрій Сатурський, Василь Чумак, Павло Демчук, Михайло Біляник і священик Яків Вацик.
Завдяки братству вдалося зібрати кошти і побудувати Парафіяльний костел, що став найбагатшою архітектурно-мистецькою окрасою Тернополя. У 1897 році було створено комітет, який почав збирати добровільні пожертви серед населення, але насамперед від заможних людей. Лише на зведення стін і спорудження двох вівтарів потрібно було понад чверть мільйона австрійських крон – величезну суму грошей. Правда, більше двохсот тисяч корон обіцяла надати влада міста, але решту коштів мали зібрати за рахунок пожертвувань. Дня цього почали організовувати доброчинні концерти, фестини.
Спочатку братство не мало свого приміщення і збирались у приміщенні фундації імені князя Костянтина Острозького та інших будівлях, а згодом вирішили збудувати власну оселю. В 1895 р. товариство очолив отець Володимир Громницький – братчики в магістраті ділянку під забудову, зібрали серед міщан кошти та будматеріали і протягом 1903 року спорудили просторе двоповерхове приміщення для «Міщанського братства”, яке пізньої осені й освятили (зараз це обласна філармонія).
Завдяки цьому українці отримали місце для культури та просвітництва. Тут була утворена українська бібліотека (майже 500 книг), влаштовували читання книг, літературні вечора, виступи аматорського театру і хору. А у 1904 і 1906 роках відбулися Шевченківські урочини (до дня народження поета та художника) і саме тут вперше співав молодий Лесь Курбас. 11 березня 1911 р. у Шевченківському концерті виступили хор і оркестр української гімназії; слово про Кобзаря виголосив гімназист Йосиф Сліпий, а в хорі співав майбутній видатний актор і режисер Мар’ян Крушельницький. В 1906 р. тут виступали Марія Заньковецька та Микола Садовський. 5 квітня 1905 р. Іван Франко виголосив в цьому будинку промову на захист галицьких хліборобів, а 17 грудня 1911 р. прочитав тут тернопільцям уривки з поеми «Мойсей». До речі про це нагадує табличка на фасаді будівлі.
В 1915-1917 рр. тут відбувались «Тернопільські театральні вечори», організовані Лесем Курбасом та Миколою Бенцалем. 27 червня 1917 р., тут, Софія Стадникова співала пісню «За Україну».
Громадські організації на початку ХХ ст.
В 1901 р. було засноване товариство “Тернопільський Боян” – співацьке Товариство. Серед його організаторів були професори гімназій Омелян Терлецький (перший диригент хору), Іван Левицький (наступний диригент), драматург і режисер театру Ізидор Мидловський (голова хору до 1910 р.). Товариство дбало за розвиток і поширення українського хорового і сольного співу, а також інструментальної музики. При “Бояні” працювала музична школа з класами фортепіано, скрипки і солоспіву, в якій навчався 21 учень.
У 1902 р. засновано Товариство “Руська Захоронка”, що мало займатися організацією та-утриманням дитячих садочків. “Захоронки” давали захист, опіку і матеріальну допомогу сиротам і дітям малозабезпечених батьків. “Руська Захоронка” протидіяла ополяченню руських дітей в польських дошкільних закладах.
У 1910 р., тобто перед Першою світовою війною, русини-українці Тернополя мали такі громадські інституції з відповідною кількістю членів:
- Подільське Кооперативне Товариство (згодом – Руський (Український) Кооперативний Банк) – 2 430 членів;
- “Народний Дім” – 625;
- “Руська Бесіда” – 110;
- “Міщанське Брацтво” – 142;
- Робітниче Товариство “Віра” – 156;
- “Подільська Русь” – 30;
- “Руська Бурса” – 216 і 126 учнів;
- “Руська Захоронка” – 82;
- філія “Руського (Українського) Педагогічного Товариства” – 100;
- Товариство “Святий Миколай” – 58;
- Товариство “Сокіл” – 260;
- “Жіночий Інститут імені княгині Ярославни” – 61;
- Інтернат Учительської Семінарії – 60 членів;
- Товариство “Боян” – 45;
- філія “Общества імені Качковского” – 35 членів;
- читальня “Просвіти” в Гаях Великих – 50.
Спортивні організації міста на початку ХХ ст.
Перед першою світовою війною в місті виникають Українське спортивне товариство “Поділля”, польський спортивний клуб «Креси» та Єврейський клуб спортовий «Єгуда». Детальніше про них можна прочитати тут.
Отже, Тернопіль мав багато активних людей і свідченням цього є значний перелік громадських, спортивних та просвітницьких товариств в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст.
