Вивчаючи всю історію України, готуючись до ЗНО, читаючи та перечитуючи інформацію про визначні події в минулому нашого народу, героїв, які їх творили, ми легко забуваємо, що крім цієї історії є ще й інша. Не менш важлива, а можливо й більш цікава та ближча багатьом мешканцям України. Історики її називають регіональною, тобто такою, що вивчає життя окремого краю, міста, села. Її важливість полягає в тому, що значно актуальнішим є те, що відбувається за порогом, ніж за тридев’ять земель. А тому детальніше розповість про основні етапи розвитку кооперації в Кременецькому повіті (зараз район Тернопільської області) Російської імперії видання ternopil.one.
Кременець і Росія
Як зазначає дослідник Валентин Вісин, історію заснування Кременця та округи описувати не будемо, адже це не стосується нашої теми. Але скажемо, що після трьох поділів Польщі (а саме в 1793 р.) Волинь опинилась у складі Росії. Кременець увійшов до складу Волинського намісництва, з 1796 у складі Волинської губернії. Він знаходився у південно-західній частині губернії. І відповідно прилягав до кордону з Австрійською імперією. Повіт займав 2 919,1 верстов² або 304 072,9 десятин (3 322 км²), а за даними Б.Швейцера — 3 024 верстов² (близько 3 440 км²). Через 100 років після входження Кременеччини до складу Росії тут було проведено перепис і визначено, що в повіті проживало 219 934 осіб. 80% – це українці. А також 12% – євреїв, по 3% поляків та росіян (переважно російські військові, чиновники та духівництво), а ще чехи (поселенці, які купували землю та займалися садівництвом, вирощуванням хмелю), татари (переселенці з Криму), німці (переважно колоністи). Також в повіті знаходилось 229 сільських громад, 13 містечок, 271 сільське поселення.
Умови та причини кооперації
На момент входження Кременця до складу Росії – це була сильна, централізована, бюрократична імперія, яка жила за принципом «не держава для людини, а людина для держави». Тобто це була експлуататорська держава, де діяли закони, але було відсутнє громадянське суспільство, де існувало ринкове господарство, але розвиток капіталізму гальмувався наявністю кріпацтва. Ці умови сприяли виникненню кооперування населення.
Що таке кооперування на ваш погляд? Це коли люди добровільно об’єднуються на певних принципах для того, щоб покращити умови життя членів кооперативу на основі колективної власності на господарські чи інші підприємства, де діє виборне керівництво.
Серед умов, які сприяли кооперації, було скасування кріпацтва в 1861 р. Також українські селяни не підтримали польського повстання 1863 р., а тому Олександр ІІ полегшив умови розкріпачення – їхні наділи збільшені у Волинській губернії на 21,2 %. Тобто, на цих землях площа селянського землеволодіння в результаті реформи зросла.
Також тут на відміну від російських земель не було селянської общини та переважало подвірно-спадкове господарство. Це означало, що люди були більш вільні в своїх планах, їм не доводилось керуватися рішенням громади, а лише власним та своєї сім’ї, їм було легше закріплювати землю у власність, швидше долучатися до ринкових відносин. Господарства почали виробляти продукцію на ринок і отримувати живі гроші, а отже, сплачувати податки та збори, купувати предмети для життя та техніку, насіння, племінну худобу й добрива для роботи.
Також в кінці ХІХ ст. Волинська губернія входила до семи основних цукробурякових районів України, в яких загальна площа посівів цукрових буряків у 1860–1890-х pp. збільшилася з 75 тис. до 350 тис. десятин. Водночас на Волині поширювалося хмелярство. Значного розвитку набуло бджільництво. Тут нараховувалося понад 30 тис. пасічних господарств, близько 400 тис. вуликів, щорічно добувалося меду й воску на суму більше 1,5 млн руб. Розвивалося також товарне городництво, садівництво й тваринництво.
Господарства селян були більшими, ніж в інших частинах України, але вони страждали від черезсмужжя та піщанності та золотистості ґрунтів. Землю часто доводилось брати в оренду в поміщиків чи єврейських посередників. Останні теж активно орендували землю в поміщиків. На 1872 р. таких маєтків в їх руках нараховувалось 47 штук.
Піднесення кооперативного руху на Кременеччині
Поштовхом до розгортання кооперативного руху на Волині та в Кременецькому повіті стало прийняття в 1897 р. владою Типового статуту споживчих товариств. За ним першим у 1899 р. створено Новоград-Волинське споживче товариство. Далі розвитку кооперації сприяли революційні події 1905-1907 рр. Розвиток кооперативів поступово увійшов в програми політичних партій. В них з’явилися пункти про ставлення до кооперативного руху, про його місце й роль у досягненні партійно-політичних цілей. Під час та після революції кооперативи почали з’являтися в містах та містечках Кременецького повіту. Так, наприклад, у 1906 р. чотири кооперативи «Товариство взаємодопомоги трудящих»: м. Житомир, м. Купель, с. Фрідріхівка при залізничній станції Волочиськ, м. Кременець. Це були переважно міські та містечкові товариства. До складу товариств міського типу входила міська інтелігенція, чиновники й сусідні поміщики. Представників міщанства або селянства в них майже не було.
Почаїв, священики та кооперативи
Після дозволу уряду в 1907 р. священикам брати участь у кооперативному русі служителі Почаївської лаври почали використовувати кооперативну форму при створенні широкої мережі споживчих крамниць. Під прикриттям «потребительских лавок» на теренах Волинської губернії активізував свою діяльність і чорносотенний Почаївський союз руського народу. Намагаючись послабити соціальну напругу, уряд прийняв нормативні документи, які сприяли демократизації суспільного життя.
Долучалися до створення кооперативів й окремі громадські організації. На Волині, зокрема, діяв реакційний «Союз руського народу», який навіть заснував спеціальне кооперативне бюро. У липні 1910 р. в Почаєві на з’їзді уповноважених споживчих товариств цієї організації вирішили створити Почаєво-Волинський союз споживчих товариств із центром у м. Кременці. Засновники взяли за зразок статут Московського союзу споживчих товариств, але у свій статут включили положення, несумісні з діяльністю невеликих установ, наприклад, про відкриття агентури, здійснення страхування. Окремі з них новий союз планував реалізувати після досягнення значних господарських результатів. Товариства цього союзу створювалися не стільки з економічних, скільки з політичних мотивів. Основна мета союзу – об’єднання волинських селян навколо ідеї «єдиної і неділимої Росії» та підтримки чорносотенного руху. Почаївському союзу потрібні були «споживчі лавки», а не кооперативні організації.
Кооперативний рух на Кременеччині напередодні війни
У 1912 р. на території Волині існувало 204 споживчих кооперативи. З них 17 відкрито за сприяння земських агрономів, 23 – земською касою дрібного кредиту, 24 – «Почаевским союзом русского народа», 140 – з ініціативи різних осіб.
Також на Волині діяли пасічницькі товариства. Так, в 1908 р. тут нараховувалося близько 174 000 вуликів. Зокрема, у Заславському повіті – 21 945, Старокостянтинівському – 21 413, Житомирському – 20 969 та Кременецькому – 20 946. Першим бджільницьким товариством стало Кременецьке у м. Вишнівці Кременецького повіту (грудень 1910 р.), у якому було 200 осіб, із них 150 селян.
Найменшого поширення на Волині набули виробничі артілі. Найкраще вони розвивалися в містах. Зокрема, у Почаєві артіль кустарів Почаївського СРН виготовляла церковне приладдя.
Просвітництво серед селян
Земства й кооперативи Волині активно займались освітньою діяльністю. Представникам ощадно-позикових та кредитних товариств організовували різноманітні курси з рахівництва й кооперації. Протягом 1911 р. у Житомирі, Ізяславі, Кременці Губернська земська каса влаштувала 10-денні курси, на яких розглядали коротку історію кооперації, плани кооперативних товариств, принципи кредитної кооперації, зміст статутів кредитних і ощадно-позичкових товариств, давали пояснення щодо постановки ощадних, вкладних та посередницьких операцій із практичними заняттями, навчали теорії і практики рахівництва.
Кооперація під час революційних подій 1917-1921 рр.
Про важливість кооперації на Кременеччині свідчать дані від 21 травня 1917 р., коли в Кременці відбувся селянський з’їзд, на якому головував солдат з Петрограда А.О. Грачов, а секретарем був О.Х. Костюк. З’їзд прийняв ухвалу Сприяти розвитку кооперативного руху, запросити інструкторів, скликати з’їзд кооперативів, реорганізувати Почаївський народний банк.
Отже, в Російській імперії кооперативний рух набрав значного розвитку. Зокрема, це добре відобразилося на житті та діяльності мешканців Кременецького повіту Волинської губернії.
