Окупація українських земель польською армією в 1919 р. призвела до чергового наступу польської влади на все українське на захоплених територіях Галичини та Волині. З цього часу і протягом наступних 20 років, поляки намагалися колонізувати ці землі, а тому усіляко утискали українське населення, боролися з їх визвольними рухами і загалом проводили політику асиміляції українців. Одним із своєрідних стовпів, який дозволив українському населенню цих територій не втратити патріотичну українську орієнтацію, стали кооперативні об’єднання, які виникли ще за Австро-Угорщини і отримали «друге життя» за польської республіки. Детальніше про кооперацію на території Тернопільщини розповість видання ternopil.one.
Кооперація за імперії
Як зазначає видання mjsk.te.ua та дослідник Валентин Вісин, «Свій до свого по своє», «Спирайся на власні сили», «Українські гроші – в українські руки – на українські справи!» – це гасла, які з’явилися в ХІХ ст. серед українців, які проживали в Австро-Угорській імперії. Чому вони виникли? Бо вся торгівля, банківська справа, промисловість й інші сфери були в значній мірі контрольовані поляками та євреями. А українці, відповідно, займалися в основному сільським господарством. А тому українська інтелігенція почала гуртувати селян та закликати їх об’єднуватись для розвитку власного виробництва.
Одним із перших кооперативних рішень було створення «шпихлірів» – це великі комори для зберігання зерна на зиму. Сюди всі охочі приносили залишки своєї пшениці. З цього була можливість підгодовувати взимку бідних односельців, а весною перед посівною це все продавали, а господарі отримували від цього відсоток в залежності скільки принесли зерна.
Також селяни почали об’єднуватися в кооперативи для спільної купівлі товарів. Часто доводилось для спільного обробітку землі кооперуватись, адже з 2 гектарів поля було складно прожити (не вигідно застосовувати техніку). А 15-20 господарів – це вже сила. Можна було створити кооператив з вирощування овочів. Найкращого обирали головою. Складалися грошима і купували техніку, насіння. А на перші прибутки докуповували ще необхідні речі. Овочі здавали в магазини, поки не вдавалося відкрити свій. Завдяки таким рішучим людям українську квасолю везли навіть в Бразилію.
А візьміть яйця. Та українські землі на початку ХХ ст. постачали яйця в усю Європу. Так багато не продавав ніхто. Але для цього слід було купити когутів спеціальної породи. Їх, до речі, тримали в клітках і пускали лише до курей. Готові яйця пропускали крізь спеціальну форму, щоб зрозуміти, чи відповідає стандарту. Загалом таких кооперативів створювалось багато.
А тому в цей час були організовані кредитні спілки, як асоціація Центробанк (Крайовий Союз Кредитовий), сільські споживчі й торговельні спілки – Центросоюз (Спілка Кооперативних Союзів у Львові), молочні кооперативи – Маслосоюз (Союз руських молочарських спілок) (ми писали про це тут), міські торговці створили «Народну торгівлю», а також існували організації: «Просвіта», «Сільський господар», та інші.
Далі прийшла війна, а отже, всі набутки українців були втрачені. Після війни довелось багато що починати спочатку.
Польща і створення кооперативних об’єднань
Поляки теж розуміли економічне значення кооперативних об’єднань, а тому 29 жовтня 1920 р. сейм Польщі ухвалив досить ліберальний кооперативний закон. Згідно законодавства дозволялось створювати національні кооперативні об’єднання. Закон надавав гарантії дотримання основних демократичних принципів кооперативного руху, а саме вільне і відкрите членство, обмежені відсотки від внесених капіталів, нескладний спосіб заснування і реєстрації кооперативів. Так, наприклад, якщо б ви створили кооператив сьогодні, то вже за годину новостворена організація могла би почати свою роботу. Тобто, в день реєстрації в суді. Саме він виступав реєстраційним органом.
Кооперативи в Кременці
В 20-30 рр. в Кременці спостерігався бум кооперативного руху. Зокрема, важливе значення для міста та повіту мав розвиток різноманітних видавництв. Хоча польські часописи, безперечно, мали кращі умови для розвитку, активно працювала також преса українська та єврейська. Українська преса, до речі, мала на меті задоволення національно-політичних і культурних запитів, а також захист економічних інтересів представників української спільноти. Кременецький повітовий Союз Кооперативів на чолі із Л. Панькевичем заснував місячник «Зоря Кращого»,що виходив на 16 сторінках. Тут працювали відомі діячі української кооперації. Часопис призначався для сільського населення. Тут зверталася увага на освіту, яка «є рідною сестрою кооперації». Також видання надавало своїм читачам інформацію про працю сільських кооперативних господарств, сприяло просвітницькій діяльності серед селян, давало економічні і організаційні поради.
Також в місті видавався рукописний журнал «Проліски», газета «Перші кроки», літературний журнал «Хвиля», літературно-суспільний альманах «Віра» (всі номери знищені польською владою, крім 1 екземпляру), рукописний журнал «Юнацтво» у Почаєві, «Рідне гніздечко» орган «Дитячого клубу». Всі перелічені видання прагнули популяризувати українську мову та культуру, посилювати серед українців бажання мати власну державу. А тому польська влада їх активно закривала.
Утиски кооперативів в 20-30 рр.
Поляки усвідомлювали економічне значення кооперації для українців, а тому намагалися зробити все можливе для стримання його розвитку, контролю та обмеження. Часто така увага влади супроводжувалась свавіллям польської адміністрації на місцях. Керівництво це пояснювало відсутністю гарантій «лояльного відношення до держави». За підтримки представників влади та поліції поляки, а часто і чиновники, зривали українські вивіски на будинках кооперативів, самочинно опечатували приміщення, а то й навіть без будь-яких пояснень наказували припинити діяльність кооперативу. Кооператив в селі Дуліби, що на Львівщині, в 1923 р. було закрито, бо наказав староста. В деяких кооперативів відбирали приміщення. Українське керівництво кооперативного руху (Рада РСУК) надсилало повідомлення про такі зловживання до Кооперативної ради у Варшаву, однак усі апеляційні заяви українських кооператорів проти зловживань польських чиновників, як правило, залишалися без уваги.
Також під час пацифікації у Галичині в 1930 р. загони польських військ та поліції нищили все українське. Особливо дісталося кооперативним організаціям. Надзвичайно жорстоко проводили пацифікацію в Збаразькому, Бережанському, Тернопільському, Підгаєцькому, Зборівському повітах. Командування загонів, перш за все, знаходило активних українців, учасників кооперативного руху, членів правління і спостережних рад кооперативів, і, без огляду на вік і стать, піддавали їх публічному побиттю нагайками.
Опис польських пацифікаційних акцій в Галичині, що відбувалися восени 1930 р., подає посол до польського сейму М. Рудницька. Вона зазначала, що “такий план було розроблено у Варшаві. За ним 100-200 осіб вночі приходили в село. Далі викликалося керівництво населеного пункту на основі списка отриманого у повітовому старостві, викликались найвідоміші селяни і селянки, головно ті, які були активними діячами місцевих українських товариств. Далі офіцер подавав їм до відома, що впродовж двох-трьох годин громада мусить зложити означеної висоти контрибуцію (сільськогосподарські продукти, худобу, домашню птицю, тощо), – інакше село буде «зрівняне із землею».
Маслосоюз – більмо в оці польської влади
Зокрема, одним з найбільш відомих кооперативів того часу була Молочарська кооперація. Її успіх дратував польську владу. Під час урочистого святкування 10-ліття ЗУНР 1 листопада 1928 р. поляки здійснили «масове знищення українських установ і крамниць «Маслосоюзу», а польська преса накинулася з жахливою лайкою на українців, а особливо на «Маслосоюз», мовляв, що «Маслосоюз» одержує великі гроші із-за кордону і замість господарської діяльності займається політично-революційною роботою, а авто «Маслосоюзу» замість масла возять амуніцію і зброю». За підрахунками керівництва матеріальні збитки нанесені «Маслосоюзу» становили понад 15 тис. злотих.
Отже, на території Тернопільщини в 20-30 роках активно розвивався кооперативний рух, який було започатковано ще за Австро-Угорщини. Йому протидіяла польська влада, але повністю знищити не змогла. Про популярність та продуктивність української кооперації також свідчить те, що поляки взяли українське гасло і використали в своїх цілях. Зокрема, гасло пол. Swój do swego po swoje («Свій до свого по своє») використовували поляки в часи ІІ світової війни, щоб бойкотувати єврейську торгівлю.
