Кінець ХІХ – початок ХХ ст. для українських громадських установ став зоряним часом. Вони та їх філії виникали, як гриби після дощу. В умовах посилення польського впливу на австрійську політику в Галичині та Волині, а в 20-30-х рр. і загалом прихід до влади, саме кооперативні організації стали тим острівцем свободи, демократії, справедливості та знань, що пробудили могутній український національний рух. Однією з таких організацій став «Сільський господар». Детальніше про організацію, яка допомогла українським селянам стати вмілими власниками свого господарства в результаті освітніх проектів «Сільського господаря», отримати додаткову роботу, а отже, зміцнити своє матеріальне становище, розповість видання ternopil.one.
Створення організації та її мета діяльності
Як розповідає дослідниця Лариса Родіонова, австрійська, а пізніше польська аграрна політика була пасивною, щодо вдосконалення сільського господарства Галичини загалом і Тернопільщини зокрема. А тому українцям довелось брати питання організації та самооборони своїх економічних і соціальних позицій в свої руки. Організацією, яка об’єднала зусилля всіх селян-господарів Галичини, дала їм міцні агрономічні знання, сприяла публікації літератури з цього питання став «Сільський господар». Громадське господарське товариство «Сільський господар» виникло в 1899 р. в місті Олесько. Створили його селяни, священики (о. Тома (голова товариства до 1908) і о. Юліян Дуткевич), вчителі. Діяло воно на початках в Бродівському та Олеському повітах.
Чому така організація виникла? Справа в тому, що селянські господарства Галичини після скасування кріпацтва в 1848 р. все ж повільно прогресували на сільськогосподарському ринку імперії. Чинниками, які сприяли цьому, були неквапливий рух до запровадження сучасних на той час індустріальних технологій, консервативне бачення, відсутність освіти, низька продуктивність праці. Це змушувало Тернопільщину в тому числі відставати від інших регіонів країни. А отже, селяни залишалися бідними. А завдяки втручанню «Сільського господаря» вони отримали шанс розвивати сільське господарство.
Перші роки роботи
Протягом 1899-1909 рр. «Сільський господар» працював як центр місцевої сільськогосподарської самодіяльності на території Золочівського і Бродівського повітів, а також в містечку Калуш, що на Станіславівщині, та в українському Перемишлі. В 1904 р. організація була реорганізована в двоступеневе крайове господарське товариство з правом засновувати філії в Галичині. Але протягом 1904-1909 рр. діяльність товариства була далі незначна, і на початку 1909 р. товариство мало лише 5 філій і 700 членів.
А вже в другий період свого розвитку, напередодні І-світової війни (червень 1909-1914 рр.), ця організація почала стрімко розвиватися. Про зростання товариства говорять цифри. Так на кінець 1910 р. вона мала 85 філій (в різних містах та селах Галичини, в тому числі Тернопільщини), 317 гуртків і 12506 членів товариства, а на кінець 1913 р. – 86, 1355 і 32445 відповідно.
Ідеологія організації
Чим керувалась організація в своїй діяльності? Слід сказати, що теоретичним підґрунтям діяльності «Сільського господаря» була вироблена українськими громадськими діячами ідеологія органічної праці, що пропагувала поєднання просвітницьких та економічних заходів, як підстави для національно-політичних змагань галицьких українців, а також обгрунтовувала єдність суспільно-національного і соціально-економічного відродження України, можливість політичної незалежності за умови економічної самостійності.
Як діяла організація?
З часу свого виникнення «Сільський господар», а це було внесено в його статут, працював на піднесення агротехнічної культури села, теоретично і практично навчаючи селян поступовому раціональному господарюванню. За австрійських часів товариство підпорядковувалось аграрній адміністрації, отримувало кошти з державного бюджету (майже 95% бюджетних коштів) і за державними цільовими програмами.
Більша частина коштів спрямовувалась на поширення сільськогосподарських знань через позашкільну освіту, також через видавничу діяльність, влаштування бібліотек, конкурсів, надання консультацій, поліпшення агрономічної освіти та техніки серед селян, на практичні заходи (створення взірцевих господарств, показових ділянок, агро- і зооприйомів). Тобто організація робила все, що до цього часу робила «Просвіта».
В 1911 р. на базі товариства «Сільський господар» було створено національні союзи кооперативів: Крайовий союз для хову і збуту худоби, Крайовий союз господарсько-торговельних спілок, торговельний синдикат товариства “Сільський господар. Вони займалися переробкою, збутом та постачанням продукції сільського господарства”.
Діяльність товариства на Тернопільщині після І-світової війни
«Сільський господар» з початку свого створення робив все можливе для просвітництва українського селянства. Але відсутність агрономічної організації (агроперсонал складався з чотирьох агрономів і фахівця-садівника) не дозволила успішно це робити. Особливо складною була ситуація після війни, адже спочатку польська влада заборонила організацію, а пізніше, протягом 1920-1927 рр., вона й так ледь животіла за відсутності коштів. Центральний офіс був неактивний, кількість філій зменшилась до 10. Значний розвиток почався після 1927 р., що було пов’язано із підтримкою товариства Спілкою українських агрономів і фінансовою допомогою української кооперації.
Для того, щоб обговорити та затвердити програму товариства в громадсько-агрономічному напрямі, було проведено з’їзди українських агрономів. Це відбулося 30 березня 1927 р. та 24 листопада 1928 р. Також відбулися районні з’їзди подільських агрономів у Теребовлі (6-7 грудня 1928 р.) та Копичинцях (15 червня 1929 р.). На Копичинецькому з’їзді в Тернопільському воєводстві було визначено заснувати в кожному повіті воєводства хліборобську школу “Сільського господаря”.
В планах на 30-ті роки «Сільський господар» планував допомогати селянам налагоджувати вирощування свиней на бекон і курей породи кармазін, а за це отримувати відсоток з продажу бекону і яєць. Також планувалось прискорити переорієнтацію селянських господарств з посівів зерна на зерно-тваринницьку. Також селян підштовхували до розвитку молочного господарства, птахівництва, садівництва, городництва, виноградарства, пасічництва.
В 1929 р. організація нараховувала 912 гуртків і 82 філії. Значного розвитку в ці часи набуло поширення товариства в північно-західних українських землях і Лемківщині. Книгарні товариства відкрились у Почаєві, Кременці, Активним був журнал «Сільський господар». Представники товариства викладали на господарських курсах у Кременці, Почаєві. У 1928 р. почала працювати філія у Луцьку, у 1932 р. – у Кременці. Утиски влади давалися взнаки. Було заборонено відкриття філій в ряді міст Волині і закрито філію в Кременці (Тернопільська область).
Також Тернопільське воєводське управлiння до 1934 р. не затверджувало статут товариства 1929 р., перешкоджаючи заснуванню та перереєстрації гуртків.
В 1932 р. товариство створило курси Хліборобський Вишкіл Молоді. На 1938 р. ці курси об’єднали у 1 180 гуртках (у 550 селах) 13 080 хлопців і 4840 дівчат. За цей час вони вивчили теорію сільського господарства, а практику відбували вдома, на батьківських городах, в стайнях, полях. Також діяла секція сільських господинь: вони готували в селах Галичини і Тернопільщини курси домашнього господарства, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо.
В 1933 р. Бережанська філія «Сільського господаря» підтримала ініціативу вчителя М.Васькова про організацію у с. Шибаліно повітових сільськогосподарських курсів з українською мовою навчання, які у 1935/1936 навчальному році реорганізувалися на однорічну жіночу школу. Представник Бережанської філії товариства входив до Опікунської кураторії школи. Товариство рекомендувало на роботу своїх агрономів.
До складу товариства входили переважно середні та заможні селяни та лише незначна частина власників 2-5-гектарних господарств, які прагнули покращити свої знання.
Протягом 1934-1938 рр. товариство продовжувало зростати. І в Тернопільському воєводстві ця динаміка кількості гуртків була така: 1934 р. – 335, 1935 р. – 451, 1936 – 571, 1937 – 628, 1938 – 665.
А розподіл кваліфікованих фахівців у товаристві був такий: у Львівському воєводстві працювали 50 спеціалістів, з них 15 з вищою освітою і 5 ветлікарів, у Станіславівському – відповідно 44, 17 і 1, у Тернопільському – 38, 16 і 1.
В 1939 р. польська влада заборонила святкувати 40-річчя товариства та почала закривати його філії, арештовувати активних діячів.
Отже, «Сільський господар» – це модерна господарська організація, яка сприяла поширенню знань про сільське господарство серед українського населення Тернопільщини зокрема та Галичини й Волині загалом.
