Протягом ХІХ ст. національна свідомість українського народу, який перебував у складі Австрійської та Російської імперій стрімко зростала. На початку століття активну роботу в пробудженні українців здійснили греко-католицькі священики. В другій половині ХІХ ст. це починає реалізовувати вже інтелігенція. Саме тому в цей час і далі, на початку ХХ ст., на території Галичини з’являється низка культурно-просвітницьких, господарських та політичних організацій, які організовували, навчали українців, просували серед них ідеї націоналізму, створення власної держави, політичної та економічної самостійності від інших націй. Завдяки цьому руху на початку ХХ ст. на територіях окупованих Австро-Угорщиною з’являється організація «Союз руських молочарських спілок». Це товариство об’єднало селян з метою дозволити їм заробляти більше на продажі молока. Детальніше про організацію, яка успішно діяла протягом 40 років, досягла обороту в 13 млн. злотих, об’єднала понад 500 тис. селян Галичини (а всього їх було 800 тис.), експортувала більше 500 тис. тонн масла на рік розповість видання ternopil.one.
Історія товариства до Першої світової війни
Як зазначає дослідниця Оксана Шміло, взагалі Союз руських (не плутати з російськими) молочарських спілок заснований у 1904-1905 роках в селі Завадові поблизу Стрия. В 1907 р. кооператив було перетворено на Крайовий молочний союз «Маслосоюз». Важливу роль в утворенні кооперативу відіграла місцева “Просвіта”, яку очолював відомий адвокат, депутат Галицького сейму та австро-угорського парламенту, голова товариства «Сільський господар» Євген Олесницький. А отже, “Просвіта”, крім культурно-просвітницького напряму просувала й економічні ідеї. Керівником кооперативу був місцевий греко-католицький священик о. Остап Нижанківський, який очолював “Маслосоюз” до Першої світової війни.
На початку своєї діяльності перші молочарні були маленькими підприємствами, де використовувалась ручна праця і які поширювали свою діяльність лише на одне село. В цей час вони здобули переважне поширення на Прикарпатті та на Львівщині, де були сприятливі природні чинники. Також в перших молочарнях невистачало сировини, була примітивна техніка для обробки молока, а отже, на виході отримували низькоякісну продукцію. Перша молочарня виробляла пересічно 111 кг масла в місяць, або 3,7 кг в день. Перед Першою світовою війною одна молочарня пересічно виробляла 3000 кг масла в рік або 250 кг щомісячно, що становить приблизно 8 кг денної продукції. А вже за 20 років, а саме напередодні Другої світової війни, чотири великих молочарських кооперативи виробляли за один рік стільки масла (9300000 кг), скільки 100 молочарень у 1912 році.
Вже в 1914 р., напередодні війни організація об’єднувала 100 невеликих молочарських спілок, куди селяни здавали близько 7,5 млн л молока. З цієї кількості вироблялося на рік близько 300 тис. кг масла.
Перша світова війна майже повністю знищила усі досягнення української молочарської кооперації. Було зруйновано всі громадські та культурно-просвітницькі інституції у Східній Галичині. Було втрачено майно, машини для обробки молока, а також в цей час значно скоротилося поголів’я худоби, яке було основою діяльності молочарських кооперативів. В 1919 року був підступно вбитий поляками о. Остап Нижанківський.
Перешкоди в розвитку “Маслосоюзу” в 20-30 рр. ХХ ст.
Після війни активні діячі Галичини розпочали відновлення громадських та культурних організацій цього краю. Важливу роль у відродженні Маслосоюзу відіграли Андрій Палій та Андрій Мудрик. «2 Андрії», як їх називали в товаристві. Саме за їх діяльності, управління, праці, часто низько оплачуваній, вдалося вибудувати структуру, яка з часом почала приносити прибуток селянам та керівникам кооперативу.
В середині 20-х рр. кооператив мав ті ж труднощі, що й на початку ХХ ст: не вистачало коштів на оновлення техніки, закупівлю автомобілів, холодильного обладнання, залучення кваліфікованих фахівців. У 1926 р. одна молочарня за день могла виробити 10-20 кг масла з 300-500 літрів молока. Це було більше, ніж 20 років назад, але все ж недостатньо для заробітків і оновлення виробництва. Також постачання масла до «Маслосоюзу» здійснювалось лише двічі на тиждень, а тому воно часто вже не було свіжим.
Крім цього польська влада в рамках пацифікації (умиротворення) здійснювала тиск на “Маслосоюз”. В 1928 р. поляки здійснили «масове знищення українських установ і крамниць «Маслосоюзу». Детальніше про утиски владою українських селян, підприємців можна прочитати тут.
Кінець 20-х та початок 30-х були складними для галицького молочарства через складні погодні умови. Осінь 1927 р. принесла повінь на Прикарпаття – весною селяни не мали кормів для відгодівлі худоби, були змушені її продавати. Влітку почалася посуха, а отже, тваринництво знову втратило поголів’я, а кооператив необхідне молоко. Також в ці роки в світі тривала економічна криза, споживання молока містянами зменшилось. В ці роки селяни під час кризи “не мали засобів на закуп товщів (жиру), перш за все, смальцю і солонини», а тому споживали молоко самі”.
Розвиток та експорт за кордон
Незважаючи на це, в другій половині 20-х рр. «Маслосоюз» починає експорт українського масла до таких країн, як Австрія, Англія, Данія, Німеччина, Палестина, Франція, Швейцарія, Чехословаччина і УСРР. Але найбільше масла експортували до Англії. Для цього на підприємстві було створено власну бондарню і виготовляли бочки об’ємом 50 і 80 літрів. А чому Англія? Бо там був попит на солоне масло, а українці могли виготовляти такий продукт і ще й високої якості. Виявляється англійці любили пити чай після обіду з таким маслом, інколи з огірками, помідорами, яйцями, тостами з кориці, мигдальним печивом або ж виготовляли з такого масла, так звані, шортбреди.
Протягом 1926 року експортувалося 48472 кг масла, а 1931 р. – 831 тис. тонн. Найбільша кількість за всі роки. Як масло зберігали в ті роки, запитаєте ви? Все просто: влітку, коли пропозиція цього продукту була високою, а попит малий, Маслосоюз збудував власну велику «холодильню з наймодернішим холодильним урядженням». Таким чином вдавалося зберегти масло, а також виробляти лід для своїх крамниць (працювала холодильня у Львові на 140 тис. кг, а в Стрию на 30 тис. кг). Завдяки експорту масла вдалося заробити необхідні кошти на модернізацію обладнання та розширення виробництва.
Розвиток кооперативу у Галичині
Головними споживачами продукції «Маслосоюзу» в Тернополі були тернопільські ресторани, готелі, кав’ярні, інколи лікарні, приватні особи, підприємці. Висока якість продукції української молочарської промисловості була гідно оцінена іноземцями, які й купували 60-70% продукції «Маслосоюзу».
В 1927 р. «Маслосоюз» відкрив два нових відділи: у квітні – торговельний відділ у Дрогобичі, щоб опанувати Бориславський басейн, і в серпні – організаційно-торговельний відділ у Тернополі. Одночасно було відкрито 4 нові крамниці: дві у Львові, і по одній в Тернополі та в Дрогобичі. Вже на 1938 р. «Маслосоюз» мав 26 оптових крамниць, та 57 роздрібних. З них 27 було у Львові, 6 – у Станіславові, 5 – у Дрогобичі й Тернополі, по 2 – в Луцьку, Катовіцах, Чорткові, 1 – в Заліщиках і т.д. У відкритих крамницях продавали не лише молоко й масло, а також побічні товари: яйця, мед, рибні консерви, а подекуди навіть хліб.
В Тернополі крамниця “Маслосоюзу” знаходилась в будинку, що зараз має адресу вул. Шевченка 29. Будівля була побудована в 1906 р. І до 1939 р. належала сім’ї Сасоверів. Вони мешкали на другому поверсі. Голова родини був купцем та тримав власну велику крамницю делікатесів.
Всі крамниці були обладнані відповідно до тогочасних санітарних вимог. Крім того, що це підтримувало враження про кооператив як товариство, яке випускає якісні продукти, це також не давало польській владі зачіпок до закриття крамниць, чого вона б хотіла в умовах придушення економічної активності українців. В 1937 р. в Львові було відкрито крамниці-бари, де за розумні гроші можна було придбати канапки з маслом, сирками, посмакувати молоком, кавою з молоком та іншими продуктами компанії.
Про те, що в компанії відповідально ставилися до своєї роботи свідчить звіт журналу Тернопільського комісаріату поліції, де відзначалося, що в закладах «Маслосоюзу» – «завжди чисто».
Також організація мала три склади в Самборі, Дрогобичі і Чорткові. Міські парові молочарні споживчого молока існували у Львові, Стрию, Станіславові, Перемишлі, Дрогобичі та ручна молочарня у Тернополі.
На початку Другої світової війни «Маслосоюз» утворив 12 своїх відділів: Стрий (1920 р.), Львів (1925), Станіславів і Перемишль (1926), Коломия, Тернопіль, Дрогобич і Самбір (1927), Луцьк (1928), Катовіце (1929), Бєльськ (1932) і Чортків (1933).
На початку 1939 р. кооператив об’єднав декілька сотень тисяч членів – постачальників молока. В 1938 р. вони виробили 3250000 кг масла. 33% молочарень мали власні нові облаштовані будинки і засоби виробництва. За 1 рік заробіток склав 1 млн зл.
Кооператив був ліквідований радянською владою в 1944 р.
Співпраця з іншими організаціями
Протягом свого існування Маслосоюз активно співпрацював не лише з «Просвітою», а й з організацією «Сільський господар», яка теж була створена українцями. Зокрема, зоотехнічний відділ дирекції «Сільського господаря», підтримуючи “Маслосоюз” і сприяючи зростанню якості його продукції, здійснював контроль молочності у районах з розвиненим кооперативним молочарством. А також в 1931-1934 роках планував заснувати секції годівлі та вирощування великої рогатої худоби у 188 селах (Львівське воєводство – 100, Станіславське – 47, Тернопільське – 41). Також це товариство займалося питанням розвитку кормової бази селянських господарств (не таємниця, що якщо годувати корову відбірним кормом, то й молоко буде жирнішим). Також восени 1934-1935 рр. у селах Зборівського, Скалатівського повітів проводилися показові досліди з пасовиськами.
Загалом, кооперативна організація була настільки успішною, що їй заздрили поляки, а українці з діаспори і зараз розповідають легенду: що в англійських банках понині зберігаються зароблені «Маслосоюзом» гроші від сорокових років минулого сторіччя. Повернути їх зможе лише самостійна українська кооперація. Вірите в легенду?
