Тернопільська вища духовна семінарія імені Йосипа Сліпого

Духовні навчальні заклади є вагомою частиною культурного життя кожного народу. В Тернополі декілька десятків років діє Тернопільська вища духовна семінарія, яка пройшла важкі роки підпілля Української греко-католицької церкви і наперекір усьому продовжує готувати семінаристів. Найкращі випускники отримують можливість продовжувати навчання в Німеччині, Польщі, Італії та Австрії. Повідомляє “Ternopil.one”.

Підпілля УГКЦ

В березні 1946 року у Львові пройшов так званий «собор», на якому було прийнято рішення про перехід вірян та греко-католицького духовенства у підпорядкування Російської православної церкви. Ті, хто навідріз відмовлявся, підлягали репресіям.

Багато греко-католицьких священників відправили у заслання в концентраційні табори, серед них і видатна постать того часу – отець Йосип Сліпий, який був провідником Української греко-католицької церкви та керував приходом із заслання понад 18 років.

На думку істориків, причиною такого ставлення до УГКЦ з боку Радянського Союзу було дотримання однієї зі стратегій, в якій Ватикан вважався головним ворогом комуністів. Оскільки УГКЦ безпосередньо підпорядковувалася Ватикану, її осередки на території Радянського Союзу вважалися ворожими.

Хоч церква і потерпала від жорстокого переслідування, численних репресій та сфабрикованих справ проти представників духовенства УГКЦ, в Україні продовжували підпільно діяти осередки церкви.

Богослужіння проводили таємно у закритих храмах, навчання в семінаріях також проходило підпільно. Окрім цього священники УГКЦ постійно перебували під наглядом міліції і КДБ. Однак, попри шалений тиск люди навідріз відмовлялися переходити в російське православ’я.

Своїми спогадами тих страшних подій поділився священник церкви імені отця Павла Репели, що на Тернопільщини. За його словами, на свято люди з села зібралися біля храму і почали колядувати. До церкви одразу ж приїхали дільничний та голова сільської ради. Вони намагалися припинити зібрання людей. У відповідь віряни перекинули автомобіль з представниками влади, які одразу ж втекли, побоюючись гніву людей.

Боротьба за легалізацію УГКЦ

Після проголошення Горбачовим курсу на перебудову та демократизацію продовжувалося переслідування прихильників церкви, що перебувала під забороною. Вірян й надалі арештовували, ув’язнювали та навіть утримували в психіатричних закладах за їхні погляди.

Комуністична партія спільно з Російською православною церквою дотримувалися поглядів, що відродження католицизму в Україні є небажаним, оскільки воно тісно пов’язане з українським націоналізмом.

Причиною масового відродження греко-католицької церкви на теренах Західної України стало «грушівське диво». Так, у квітні 1987 року люди помітили на греко-католицькій капличці в селі Грушів на Львівщині зображення Богородиці. Феномен викликав неабиякий резонанс і до каплиці почали з’їжджатися паломники з усієї України.

28 травня 1987 року на свято Вознесіння на Львівщину приїхала рекордна кількість людей – близько 30 тисяч. Під час проведення богослужінь від вірян лунали заклики дозволити реєстрацію греко-католицьких громад, при цьому навіть в такий час  використовувалася церковна атрибутика УГКЦ. Акції непокори пройшли у багатьох населених пунктах Львівщини та Тернопільщини.

Враховуючи протестний настрій серед вірян, комуністична верхівка провела партійний з’їзд, де було розроблено план заходів щодо припинення активності серед прихильників греко-католицької церкви.

У відповідь єпископи, священники, ченці та віряни підписали відкритого листа Папі Римському з проханням посприяти легалізації діяльності УГКЦ в Радянському Союзі.

Заснування Тернопільської вищої духовної семінарії

Створення Тернопільської вищої духовної семінарії розпочалося ще в часи підпілля Української греко-католицької церкви. Зокрема, в 1975 році Митрополит Володимир Стернюк дав доручення отцю Василю Семенюку, за яким він мав проводити навчання кандидатів у священники.

Через два роки Володимир Семенюк очолив підпільну духовну семінарію, яка на той час діяла в Івано-Франківській області. Однак, навчальний заклад в часи підпілля не мав власного приміщення, тому в основному лекції проходили в приватному житлі студентів.

Лише після легалізації Української греко-католицької церкви духовна семінарія наважилася вийти з підпілля. Навчальний заклад перемістився до села Велика Березовиця неподалік Тернополя.

Офіційне відкриття семінарії

Офіційною датою відкриття Тернопільської вищої духовної семінарії вважається 1 листопада 1993 року. Саме в цей день владика Михаїл Сабрига підписав директиву про створення навчального закладу. В цьому ж році духовну семінарію офіційно зареєстрували в Раді у справах релігій при Кабінеті Міністрів України.

Першим ректором семінарії призначили отця Василя Семенюка, який очолював навчальний заклад до 2007 року. Василь Семенюк змінив посаду у зв’язку з призначенням архієпископом та митрополитом Тернопільсько-Зборівським. Новим ректором став отець Йосафат Говера, який перебував на посаді протягом двох років. З 2008 року керівником навчального закладу призначили отця Володимира Ковалковського.

Спочатку семінарія розташовувалася у приватному будинку, а в 1994 році сільська рада виділила навчальному закладу парафіяльний дім, що розташовувався на вулиці Шкільній у Великій Березовиці.

Протягом багатьох років приміщення навчального закладу перебудовувалося відповідно до богословських потреб. Зокрема, було збудовано новий навчальний корпус, будинки для гостей та працівників. Окрім цього на території житлового корпусу семінарії розташована каплиця Зарваницької Матері Божої, в якій щоденно проводять богослужіння. Варто додати, що в каплицю приходять помолитися до мощів святого Івана Хрестителя та реліквій отця Піо.

Остаточні будівельні роботи на території навчального закладу завершили лише у 2008 році.

Постать Йосипа Сліпого

Тернопільська вища духовна семінарія отримала назву на честь відомого богослова Йосипа Сліпого. Він понад два десятки років провів в радянських концентраційних таборах.

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 року. В 1939 році його висвятили на єпископа з правом наступництва. Після смерті митрополита Андрея Шептицького Йосип Сліпий очолив галицьку митрополію.

Однак, недовго богослову довелося керувати митрополією, адже через рік його заарештували та відправили на довгих вісім років в радянські концентраційні табори. Після повернення додому Йосип Сліпий отримав новий термін ув’язнення.

Вдалося звільнити митрополита лише в 1963 році завдяки втручанню президента США Джона Кеннеді та Папи Римського Іоанна XXIII. Щоправда, Йосипу Сліпому не дозволили перебувати на території СРСР.

Митрополит поселився у Ватикані, де отримав офіційне визнання як глава Української греко-католицької церкви. Після приїзду до Риму Йосип Сліпий взяв участь у II Ватиканському соборі. Саме він був першим представником української церкви, який приєднався до священної колегії кардиналів католицької церкви. В 1975 році митрополит отримав титул патріарха.

Головним досягнення Йосипа Сліпого стало офіційне визнання Патріархату Української греко-католицької церкви. За його ініціативи в Римі збудували Собор святої Софії та відновили храм Жировицької Матері Божої. Завдяки старанням митрополита заснували Український католицький університет.

Серце Йосипа Сліпого зупинилося 7 вересня 1984 року. Помер він у Римі, де мешкав після повернення з концентраційних таборів. Митрополит заповів перевезти його тіло на рідну Україну. Волю Йосипа Сліпого змогли виконати лише в 1992 році, перепоховали главу УГКЦ в Соборі Святого Юра у Львові.

More from author

 Робота прокуратури на Галичині і Тернопільщині за Австро-Угорської імперії

На сьогодні Україна це незалежна держава. А тому її державний апарат – кістяк держави повинен постійно осучаснюватись, перебудовуватись, оновлюватись. А тому повчальним для нас,...

Українці в складі Австро-Угорської армії

Коли говорять про українці в Австро-Угорській армії, то чомусь згадують лише Українських січових стрільців. В той же час українське населення, яке становило близько 8%...

Окупація Тернопільщини: як німці господарювали в нашому краї

Друга світова війна прийшла на Тернопільщину 17 вересня 1939 р. з гуркотом радянських танків, бомбардуванням залізничного вокзалу та початком репресій проти польського, а далі...
.,.,.,.