Історія України – це переважно історія окупованих українських земель. Так було за Росії, Австрії й Австро-Угорщини, Османської імперії, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Литви і, звичайно, Польщі. Якщо про звірства радянсько-російського окупаційного режиму знають всі, то про умови життя українців в Польщі лише одиниці. Хоча зараз в Польщі та України дружні відносини, але історію варто знати хоча б для того, щоб пам’ятати, що немає нічого ціннішого за незалежність. Можливо ви один із знавців цього періоду і зможе підтвердити чи спростувати написане? Як би там не було, але в цій публікації видання ternopil.one розповість про те, як жилося нашим предкам під польською окупацією.
Становище України після І світової війни та революції
Як пише в своєму дослідженні науковиця Оксана Шміло, частина українських земель, а саме Галичина та Волинь були окуповані Польщею в результаті боротьби з української державою ЗУНР. Румунія захопила Буковину, Чехословаччина – Закарпаття, а Росія – іншу частину України. Але зосередимося саме на Польщі, адже нас цікавить політика цієї держави щодо українців, які проживали в тому числі й на Тернопільщині.
Державна політика Польщі щодо українців
Адміністративно польська держава поділялася на воєводства. А тому поляки поділили українські землі на ряд воєводств. Зокрема, територія Галичини складалась з 3-х: Тернопільського, Станіславівського та, безумовно, Львівського. Станіславівське включало в себе 16 повітів, Тернопільщина – 17. А Львівщина і тоді, і зараз була найбільшим воєводством на українських землях і включала 27 повітів. На той час до Львівщини включили частину повітів, де проживали лише поляки. Зокрема, туди було долучено 8 повітів Краківської округи. А тому Львівщина включала в себе такі етнічні польські території, як Кросно, Стрижів, Кольбушова, Нисько, Ряшів, Тарнобжег, Ланцут і Переворськ. Завдяки включенню цих повітів Галичина збільшила свою площу і становили в зазначені роки 61600 кв. км, а це становило, немало небагато, 15,9 % всієї території Польщі.
В 1921 р. на цих територіях було проведено перепис, який і визначив, що тут проживало майже 5,5 млн. чол., 70 % становили українці. Але й тут слід зупинитися і сказати, що наші предки бойкотували цей перепис, бо вважали, і не безпідставно, що поляки фальшують дані перепису. Це підтверджує український науковець Володимир Кубійович, який вказав, що в переписі використовувався термін «русинський», а не український. Також багатьох українців Поліського воєводства записували білорусами, а не українцями, бо в білорусах не бачили небезпеки для центральної влади. В одному з повітів більшість населення була зазначена, як поляки, а вже через 10 років під час наступного перепису – поляки зникли!
Економіка Польщі і українці
Варто сказати, що постала польська держава була слабкою в економічному плані. Це була переважно аграрна держава з малорозвиненою промисловістю. Про це говорять дані статистики. У 1921 році у сільському господарстві було зайнято до 65 % населення, а в промисловості лише 9 %. Відповідно й населення цієї країни було бідним. Суспільний дохід напередодні світової війни тут був на рівні 540 польських злотих, а це в 3,9 рази менше, ніж у Франції і у 3,1 рази менше, ніж у Німеччині. А отже, Польща була бідною, а ще біднішими були українці, які проживали на краю цієї держави, в Галичині.
Скільки українці мали землі
Українське населення Галичини, зокрема й Тернопільщини, переважно займалось сільським господарством. В 1921 р., на початку польської окупації українських територій зайнятість населення в цій сфері була такою: в Львівському воєводстві – 70,9 %, Станіславівському – 76,6 %, Тернопільському – 81,2 % населення. Якщо ж брати тільки українців, то тоді відсоток складає майже 95 %!
А отже, українці працювали на землі. Серед них було мало землевласників, які мали значні земельні володіння. Більшість тут становили поляки. Так серед великих землевласників в 1921 р. поляками були 92,8 % власників у Тернопільському, 88,1 % – у Львівському і 73,1 % – у Станіславівському воєводствах. Українці були переважно дрібними власниками землі.
Якщо звернутися до Тернопільщини, то тут на 1921 р. нараховувалось 143 землевласники-поляки. Їх маєтки були більшими за 1000 га. Також тут було 18 маєтків, якими володіли українці. Їх земельні статки в середньому становили 245 га. А 2 гектарами землі володіли 55,2 відсотки всіх господарств воєводства.
Що заважало українцям стати багатими
Для початку варто сказати, що еволюцію села стримували пережитки. Селяни цурались змін. Торгівля вважалась справою негідною. Освіта та інновації повільно проникали в їх середовище. Також селяни змушені були працювати на меліоративних роботах, спорудженні громадських будинків, доріг тощо. Така форма обтяження селянина носила назву «шарварок» (шарварок – спільна додаткова робота селян і міщан на спорудженні і ремонті шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо).
Також за Польщі селянські господарства сплачували значні податки за власність на землю. Чим більше землі, тим менший податок. І, відповідно, чим менше, тим більший. Ось така градація. Тобто господарство, яке мало від 1-5 гектарів землі сплачувало більше, ніж те, що мало 100 га і більше. А ще селяни платили податки за коня, корову, свиню, птицю, собаку; платили податки на утримання костьолу, війта, поліції і т.д. Коли у польської влади закінчились думки, як можна ще заробити на селянах, то вони придумали податок на податок. А тому 16 липня 1926 р. був введений 10%-вий податок на прямі податки. А тому, наприклад, громада села Озерна Зборівського повіту Тернопільського воєводства станом на 1929 рік сплачувала в 2,5 рази більше податків, ніж до війни.
Крім податків влада використовувала й штрафні санкції. Їх застосовували за різні дурниці, як, наприклад, за запалювання світла в невстановлений час, за відсутність таблички з прізвищем власника на возі тощо (можливо тому тепер на візочках немовлят присутні таблички).
На цьому можливості польської влади з утиску селян не закінчувались. Адже, щоб в’їхати в місто, таке як Тернопіль, селяни мали платити за в`їзд, за переїзд через міст (на греблі між Дружбою та Центром був такий пост), а також за постій на базарі. А тому податкова система справді була важливим знаряддям колоніальної політики Польщі.
Що дозволяло українцям виживати
Для захисту своїх інтересів українці відновили систему кооперативних організацій, яка успішно захищала економічні інтереси галицьких українців за австрійського панування, але внаслідок Першої світової та українсько-польської воєн була майже повністю знищена. Такими організаціями стали «Просвіта», «Рідна Школа», «Сільський господар», «Маслосоюз» (про цю організацію читайте тут) та інші.
Завдяки переліченим організаціям, зокрема останньому, вдалося створити потужну економічну основу для покращення продуктивності сільського господарства. Зокрема, селян навчали агрономії. Також в товаристві поставили собі за мету піднести рівень годівлі худоби до такої міри, щоб з молочарства зробити окремий важливий економічний фактор за допомогою якого можна було зробити революцію не лише в сільському господарстві, але й в побуті західноукраїнського села.
Як господарювали українці в ті роки
Важливе значення для українців мала земля та корова. Остання навіть більше, ніж земля, яка могла й не родити, якщо її не угноювати. З-поміж 733000 господарств понад 60% господарств мало менше ніж 3 моргів землі (1 морг – 0,33-1,07 га), а тому корова часто годувала цілу родину і часто була єдиним джерелом доходу з продажі молока і молочних продуктів.
Не всі сім’ї мали корів. На 1927 р. в Львівському воєводстві 9,7% селянських господарств не мали корів, тоді як в Станіславівському – 19,1%, а Тернопільському – 18,3%. 1 корову мали 25% господарств Галичини. На 100 галичан припадало 36,6 корів. Найбільше на Львівщині – 39,7, найменше на Тернопільщині – 33,1. Майже 66% селянських господарств Галичини мали тільки по одній корові, найгіршою була ситуація на Тернопільщині, а найкращою на Львівщині. Молоко, яке селяни отримували від корови, вони споживали самі, і лише 2/5 всіх господарств могли віддати надлишок молока на переробку чи продати. Сучасник Є.Храпливий писав про це таке: «на наших землях корова – це тварина, що прогодовує цілу рідню, а часто й єдине джерело грошового доходу – з молока, чи з молочних продуктів».
Господарства також мали інших тварин, зокрема, коней, які з’їдали корм, необхідний для годування корів. Для того щоб забезпечити кормами худобу, селяни використовували також кормові буряки, рідше картоплю, але найбільше солому.
Отже, економічні умови проживання українців в Польщі були складними. Звичайно ставлення польської влади до українців не може порівнюватися до радянського за якого було здійснено голодомор, колективізація, розкуркулення.
