Освіта – це сфера, яка дозволяє імперіям не зникати під ударами історії, розвиватися, захоплюючи інші території, а також бачити, що буде завтра. Уявіть собі, що Британська імперія не займалася б розвитком освіти. Та вона не тільки не змогла б колонізувати нові території в світі, а й навіть вийти за межі гирла річки Темза. Без освіти, навчання, науки не було б флоту, що встояв проти іспанської армади, британці не змогли б заселити Північну Америку, а також вистояти в десятках воєн нового часу, як, наприклад, перемогти зулусів в Африці. Значення освіти розуміли не лише британці. Інші європейці також бачили перспективи для освічених націй. А тому австрійці, а саме імператриця Марія Терезія в 1770 р. сказала, що «Освіта – це політика», і розпочала здійснювати освітні реформи на своїх землях, до яких з 1772 р. належала і Тернопільщина. Детальніше, як австрійці цеглина за цеглиною будували освітній процес на українських землях розповість видання ternopil.one.
Мета освітніх реформ та спроби впровадження
Як зазначає дослідниця Анна Вараниця та видання Терен, імператриця Марія Терезія, перш за все, створила комісії для покращення освіти, які мали запропонувати їй проект першої шкільної реформи. Завдяки цій реформі планувалось підготувати освічене населення (чи його частину), обмежити свавілля церкви, покращити життя людей, а також (і це важливо для імперії, яка включала різні народи) об’єднати різні етноси за допомогою мови та культури. «Школа була сіллю в оці новаторів двору Марії Терезії. Вони добре знали, що той, у чиїх руках освіта, може розпоряджатися майбутнім народу».
А тому вже 6 грудня 1774 р. Марія Терезія затвердила Загальний шкільний регламент для німецьких тривіальних (початкових) і нормальних шкіл. Цей закон передав усі школи від церкви під керівництво держави. Вчителі ставали державними службовцями. Всі діти віком від 6 до 13 років повинні були здобувати освіту. Школи отримали розподіл на на три типи: тривіальні, головні й нормальні. Хоча Галичина стала частиною Австрії ще в 1772 р., реформу тут було введено лише в 1777 р. Справа в тому, що імператриця не вважала Галичину цінною територією та була готова обміняти її на щось інше. А тому впроваджувати реформу в Bärenland (країні ведмедів) імператриця не поспішала. А от її син, Йосиф ІІ, бачив, що «темну провінцію» можна цивілізувати. А тому він наполіг, щоб реформу було поширено і на Галичину. Утім, шкільну реформу майже не виконували. Причин було багато – від неготовності широких верств приймати освіту до непродуманого виконавчого апарату.
Парафіяльні школи Тернопільщини
А в цей час на території Тернопільщини існували лише парафіяльні школи (тут навчали дітей читати церковнослов’янською мовою, письму, рахунку, церковного співу), які обслуговувались дяками. Зокрема, за інформацією Львівської єпархії в цей період школи були в таких селах:
- Бережанський район: Бережани (декілька шкіл), Нараїв, Жуків, Котів, Лапшин, а також ще 6 шкіл в інших селах району.
- Збаразький район: Галущинці, Кобилля, Романове село, Синява, Синягівка.
- Козівський: Бишки, Вибудів, Дибще, Козова (2 школи), Конюхи (2 школи), і ще 17 шкіл в селах.
- Зборівський: Білокриниця, Глядки, Городище, Залозці та ще 33 школи, а також м. Зборів, де була: школа парафії Різдва Богородиці і парафії Преображення Господнього.
- Теребовлянський: Бенева, Богатківці, Варваринці (2 школи), Вишнівчик, школа в Теребовлі і ще 20 шкіл в районі.
- Тернопільський район: с. Настасів, с. Байківці, с. Великі Бірки, а також ще 5 шкіл в районі. Також тут були й інші школи, але збереглося мало інформації про це.
- Підволочиський район: м. Скалат, с. Жеребки (Великі і Малі), с. Зарубинці і 14 шкіл району.
Інформація про інші райони відсутня.
Йосиф ІІ та продовження реформування освіти
Діяльність по впровадженню освіти була продовженна за наступника Марії Терезії, її сина Йосифа ІІ. 20 січня 1781 р. було видано патент (указ), який зобов’язав усіх дітей імперії отримати освіту. Тобто кожен громадянин повинен був здобути мінімальну освіту. Тоді як в указі його матері говорилося лише про обов’язок. Патент від 22 вересня 1782 р. давав вказівку батькам віддавати дітей до школи. Тобто й тут був наказ, а не прохання. 7 лютого 1787 р. було запроваджено так звані патронати, які переносили утримання шкіл на громаду, яка мала надати для школи приміщення або ж збудувати його, утримувати його на ⅓ частини, оплачувати вчителя та обігрів приміщення. В містах ці питання мали вирішувати бургомістри. Монастирі, які відмовлялися займатися освітою людей, мали бути розпущені.
Влада хотіла, щоб кожен галичанин став австрійцем. І для цього було запроваджено німецьку мову викладання в школі, заборонено виїзд за кордон, а також дозволено приймати до ремесла і на службу тільки тих хлопців, які мали свідоцтво про закінчення державної німецької школи. Укази Йосифа ІІ не були реалізовані, адже їх видали в останні роки його правління, а отже, після його смерті вони не виконувались. Леопольд ІІ мало цікавився справами освіти. Жодної ініціативи не було і в самій Галичині.
Франц І та його реформа
Імператор Леопольд був при владі 2 роки. Далі керував імперією Франц І, а це означало, що реформи були продовжені. Реформа поділила школи на тривіальні та головні. Тривіальні (початкові) – це такі, де навчали церковному співу, грамоті та рахівництву. Такі школи відкривали в селах та маленьких містах. Навчання велося різними мовами, інколи й українською. Всі школи були віддано під керівництво духівництва. Спочатку таке право отримало лише католицьке духовенство, а з 1815 р. і греко-католицьке. Єврейське лише з 1860 р. А тому все залежало від ставлення священника до освіти. Школи утримувалися громадами, а так як селяни були бідними, то й кількість шкіл на Тернопільщині росла повільно. Влада вважала, що селянство не готове керувати державою, а тому це має робити аристократія та духівництво. Головні школи відкривалися в містах. Закінчивши таку школу, учень міг вступити в реальні училища і гімназії.
Освіта на Тернопільщині на початку ХІХ ст.
Які навчальні заклади існували на Тернопільщині в цей період крім парафіяльних/тривіальних шкіл? На території нашого краю були заклади, якими керували монахи-єзуїти, піяри, бернардинці, василіани (в таких містах як Бучач). В 1789 р. в Збаражі була створена гімназія, яка розміщувалась в монастирі бернардинців. Восени 1805 р. її перенесли в Бережани.
Щодо Тернополя, то тут з 1593 р. існувала братська школа. А в 1820 р. в місті було засновано шестикласну гімназію або єзуїтську гімназію. Вона містилася там, де зараз пам’ятник Івану Франку. Її було зруйновано під час Другої світової війни, радянська влада не хотіла її відновлювати. Тому вона зникла.
Отже, освітній процес на Тернопільщині рухався повільно і зі «скрипом». В той же час влада Австрії розуміла значення освіти і щось та й намагалася зробити для її покращення.
