Після отримання незалежності України стартували історичні дослідження, які раніше не були можливими або ж їх цінність та об’єктивність піддавалася сумніву. До таких належить історія краєзнавчого руху, зокрема галицького краєзнавства. В цій сфері цінним є вивчення досвіду сусідів-поляків, які в ХІХ ст. створили потужний науковий осередок, в тому числі й в Тернополі, а тому змогли реконструювати численні дані з історії нашого краю. Детальніше про Історичне товариство у Львові (ІТЛ) та його відгалуження в інших містах Галичини розповість видання ternopil.one.
ІТЛ та його цілі
Як повідомляють В. Тельвак та В. Тельвак Істори́чне товари́ство у Льво́ві або з 1924 – По́льське істори́чне товари́ство – це наукове товариство, засноване 14 жовтня 1886 року польським істориком Ксаверієм Ліске. Організація мала за мету залучити інтелігенцію в різних містах Галичини до краєзнавчої роботи. Для цього планувалося створити наукові осередки на провінції, які мали досліджувати регіональну історію. Ця ціль була закріплена в Статуті товариство і звучала так: «для «пробудження та допомога розвитку історичних наук із особливою увагою до минулого Червоної Русі сприяння розвитку історичних наук, з особливим висвітленням історії Червоної Русі».
Чому саме така мета? Справа в тому, що громадськість прагнула задовольнити зацікавленість минулим своє землі. Також схожу структуру створили німці для дослідження історії. А в цей час саме німецькі вчені були своєрідними законодавцями моди. А тому моделлю для наслідування для ІТЛ слугували саме німецькі історичні товариства, які зосереджувались на місцевій історії.
Початок створення гуртків на Тернопільщині
Під час постання товариства планувалося внести в його статут пункт, який би уможливив юридично утворення та функціонування наукових гуртків на провінції. Але ще прийняття змін до статуту голова Товариства К.Ліске та секретар О.Бальцер розіслали до 20 листів відомим діячам у різні містечка Галичини. У цих листах містився заклик до закладання наукових осередків, а також проекти статутів майбутніх гуртків, що їх автори листів просили ретельно обговорити. На ці листи охоче відгукнулась провінційна інтелігенція декількох галицьких містечок. Таким чином постали перші три гуртки у Дрогобичі, Тернополі та Бучачі. Активісти новостворених осередків одразу запросили організаційну та консультативну допомогу у керівництва ІТЛ. В 1891 р. ці гуртки стали повністю юридично незалежними. Тобто, не філіями. Кожен науковий гурток мав право укласти власний статут відповідно до своїх потреб і подати його державній адміністрації до затвердження. Для інформування громадськості про діяльність наукових гуртків та поширення їхнього досвіду по інших регіональних осередках у кожному річнику «Kwartalnika Historycznego» (офіційний голос товариства) було введено інформаційну рубрику під назвою «Наукові гуртки».
Науковий гурток в Бучачі та Чорткові
Гурток, який було створено в Бучачі та Чорткові і який об’єднав ці два галицько-подільські містечко був досить своєрідним. Ініціював створення гуртка відомий польський мистецтвознавець доктор Ян Болоз Антоневич. Для створення гуртка було використано базу місцевого педагогічного гуртка. Ініціатива отримала підтримку місцевої інтелігенції, яка активно поповнила його лави. Головою став Ян Болоз Антоневич, заступник Владислав Пшибиславський. Наявність в голови мистецтвознавчого досвіду визначило напрям його діяльності. Було проведено 2 засідання гуртка. Одне 2 листопада 1891 р. в Чорткові. Тут було обговорено 2 реферати. Доктор Ян Болоз Антоневич виступив з доповіддю на тему «Про русько-візантійське малярство на Буковині», а Міхал Заєць – «Про Францішка Карпінського та його значення в ліриці».
Друге засідання пройшло в Бучачі. Тут було проголошено 2 доповіді. Знову виступив Міхал Заєць з доповіддю «Про школу та релігію», а його колега Добровольський «Про малярство руське (на підставі праці В.Лозиньского). Варто звернути увагу, що на засіданнях всіх гуртків відбувався розгляд питань місцевої тематики. Крім, Бучацько-Чортківського.
Гурток в Теребовлі
Наймолодшим вважається гурток в Теребовлі. Він з’явився 2 березня 1894 р. Голова С. Василевський, а секретар Ю. Байгер. Напрям роботи гуртка історико-краєзнавча тематика. Перше засідання відбулося 10 квітня 1894 р. Тут було заслухано доповідь Ю.Байгера «Минуле теребовлянського повіту та його пам’ятки». Було описано та проаналізовано всі вагомі пам’ятки повіту. Історія повіту було поділено на руський, польський та австрійські періоди. Обговорювали доповідь члени гуртка: доктор Ю.Ольпіньський, Берхард, С.Василевський та греко-католицький священник зі Струсова Цегельський. Засідання завершилося розповіддю голови С. Васілєвські про цікаві археологічні знахідки біля Теребовлі, які з часом можна дослідити.
Тернопільський гурток ІТЛ
Гурток ІТЛ в Тернополі був найбільш солідний. Це стосувалося обсягів його роботи. Ініціатором його створення був доктор Ян Ленька, професора місцевої гімназії. До гуртка також входили: Еміль Міхаловський – голова; доктор Маврицій Мацішевський – заступник голови; доктор Ян Ленек – секретар і скарбник, Юзеф Ногай, Владислав Сатка і Роман Гутвіньский. Вж в 1892 р. гурток мав в своєму складі 68 членів. Засідання гуртка визначило поділити його роботу на 2 частини: історично-літературною та природознавчою. Праці планували друкувати в часописі гуртка. Планувалось розіслати листи місцевій інтелігенції, щоб вони сигналізували про виявленні історико-культурні пам‘ятки.
12 квітня 1892 р. відбулось засідання гуртка. Тут було обговорено тексти листів, так званих обіжників, і вирішено внести в них зміни, щоб можна було розсилати їх не лише інтелігенції, а й ксьондзам, вчителям, чиновникам подільських повітів.
Також доктор В. Лучаковський, українець та тернопільський адвокат, майбутній мер міста Тернопіль запропонував гуртківцям зайнятися формуванням різних наукових колекцій, які б ілюстрували історію та культуру Тернопільського Поділля.
9 червня відбулося засідання гуртка, де відбулося заслуховування доповідей Яна Ленека на тему «Про стан тернопільських архівів». Автор охарактеризував міський архів. Також було затверджено програму періодичного видання гуртка – «Rocznika» за 1892 р. Вже в кінці 1892 р. гурток нараховував 84 члени. Членські внески гуртка нараховували 312 злотих.
На початку 1893 р. вийшов перший випуск «Rocznik». Він містив 9 аркушів і 4 статті з місцевої історії та природознавства. Також тут було розміщено обіжники, привілеї польських королів, які вони надали Тернополю й карту міста за 1797 р.
Засідання гуртка від 29 січня 1893 р. вирішило до латинських документів видання додавати польський переклад. Адже не всі читачі знали латинь, а гуртківцям було важливо розширити охоплення «Rocznik».
12 лютого 1893 р. відбулося засідання, де було прочитано доповідь на тему «Право меча у приватних містах за часів Речі Посполитої». Автор М. Мацішевський. Далі відбувся звіт секретаря та скарбника за 1892 р. На той час гурток вже налічував 75 членів. Їх було поділено на довічних, таки було 2 т звичайних, таких було 73. Обговорено також питання на поточний рік. Зокрема, здійснили переобрання членів управи. Залишились ті ж члени, що й були в 1892 р.
В 1893 р. до гуртка вступило 3-є нових членів, а вийшло 5. В цьому році фінанси гуртка становили 166 злт. В травні 1894 р. гурток нараховував 73 члени, з них двоє довічних. Фінанси й далі складались з членських внесків. Щоправда цього року вони зросли завдяки дотації одного з тернопільських банків на 50 злотих.
В середині 1894 р. вийшов другий том «Rocznik». Всі статті були присвячені краєзнавству Поділля. Юзеф Ногай – професор однієї з тернопільських гімназій написав статті на тему: «Микулинці, відновлення магдебурзького права місту та організація цехів», «Костел фундації Томаша та Катерини Замойських у Тернополі». Також опубліковано статтю Романа Гутвіньський («Загальний погляд на водорості околиць Тернополя та Теребовлі»); Владислав Сатке написав «Про залежність теплоти в різних місяцях і порах року в Тернополі»); Ян Кобак «Бджільництво на галицькому Поділлі»; Зигмунд Шнейдер «Кутковецький ліс»). Також тут вийшла стаття Греко-католицького священника Петра Біліньского «Тернопіль і околиці». Це було останнє видання «Rocznik».
Отже, серед мережі наукових гуртків всі осередки крім тернопільського проіснували менше року. Останній існував завдяки значному залученню місцевої інтелігенції та фахових істориків.
