Тернопіль і Тернопільщина завжди були багаті на різноманітні товари, а тому на ці землі радо приїздили купці з усього світу, щоб придбати все найкраще що тут було. Детальніше про експортний потенціал Тернопільщини розповість видання ternopil.one.
13-18 ст. й Тернопіль
Як повідомляє видання te.20minut.ua, історики І. Дуда та Т. Балабушевич ці землі були колонізовані та відвойовані від татар литовським князями в 14 ст. Надалі господарством тут займались польські землевласники. Зокрема, Ян Амор Тарновський заснувавши Тернопіль та облаштувавши біля міста ставок планував таким чинок вигідно заробляти на цих землях.
Війни, революція, знову війни вплинули на господарський розвиток цього краю, а тому він тривалий час розвивався передусім в напрямі відгодівлі та продажі худоби, а також вирощуванні зернових культур.
Значного розвитку Галичина досягла в другій половині ХVIII ст. В цей час поміщикам вдалося відновити фільваркове господарство (фільварок – це маєтки поміщиків, які використовували працю кріпаків, а пізніше вільнонайманих працівників у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV-XIX ст., і орієнтувались на продаж отриманого збіжжя), що спричинило вибух ярмаркової торгівлі і загалом сприяло поглибленню ринкових відносин. На той час в Галичині діяло понад 70 ярмарків в 70 містах. Зокрема, в Тернополі з 24 липня 1724 року було засновано ярмарок святої Анни, де торгували кіньми. Крім, щорічних ярмарків в більшості містечок діяли, принаймні 2-чі на тиждень, діяли регулярні торги, які були спрямовані на забезпечення товарами місцевих мешканців.
Також Тернопіль був вигідно розташований і зв’язувався дорогами з Бродами, Кам’янець-Подільським, Станіславом, Золочевим, Гoродком і Перемишлем, Заліщиками та Чернівцями. Товари постачались як з великих ярмарків, що відбувались лише у великих міста, так і з селянських та ремісничих промислів. На всі торговельні операції накладалось мито, але місцеві купці мали знижку, а тому платили менші мита, аніж приїжджі. Зокрема, у Ходорові селяни платили від півмірку зерна 2 гроші, а приїжджі купці – по 1 злотому. З півсотка лляного полотна місцеві платили по 4 гроші, а приїжджі – по 8 грошів і т. д.
Важливим продуктом було зерно, яке постачалося для продажу закордон та й для сусідніх міст. Загалом продаж зерна з фільварків в другій половині століття зростає у 7 разів. Поряд з покращенням умов торгівлі деякі магнати навіть будують шпіхліри (комо́ри – сільськогосподарські споруди, призначені для зберігання зерна) і розробляють спеціальні інструкції для адміністраторів фільварків, зобов’язуючи їх постачати певну кількість зерна.
Крім, Львова активну торгівлю вели інші галицькі міста, як от Тернопіль. Центрами міст стають так звані «багаті крами», а біля них, а саме під мурами розташовують будки, ятки, крамнички та інші торговельні точки. Багато людей займалось торгівлею просто на порозі, сінях своїх будинків, а євреї перетворились на цех «торб’ярів». Вони ходили по місту і продавали свої товари. Тернопіль в ці роки активно торгував з Волинню, Поділлям і Києвом, а Чортків з чеськими та моравськими землями. Бережани мали зв’язки з Силезією.
Якщо говорити про Чортків, то тут активно торгували подільською пшеницею та волами, в сусідньому Язловці було багато виробів з заліза, полотна та тютюну, а Заліщиках важливе місце займав місцевий ярмарок, який проходив протягом 2-х тижнів і де продавали волів, тютюн, рибу та полотно. Бережани продавали порцеляну, волів та шкіряні вироби.
Експорт з Тернополя в ХІХ ст.
Дослідник Тернополя І. Дуда зазначає, що в 1841 р. в Тернополі містилися головні склади патоки та меду. А звідси їх розвозили по всій Галичині та експортували в Росію. Також місто продукувало кращі сорти питного меду. Можна було тут купити вишняк, малинівку, тернівку та інші медові напої. Продавали і шкіру, прядиво, пір’я, рибу, м’ясо, масло, віск.
Тернопіль і ХХ ст.
В ХХ ст. експорт з Тернополя залишався переважно аграрним. Так, тернополянин Натан перед війною згадував, що по місту гнали велетенські стада гусей для продажу в Париж. «Уявіть! З Тернополя – в Париж! Босими до Парижу йшли!». Мабуть все ж гнали до залізничної станції, але сам факт, що місто постачало птицю в далеку Францію вражає.
Також в ці роки тут важливе місце відіграв килимарський промисел, який мав центри в Глинянах, Вікні та Тернополі. Продавали товари переважно на ярмарках та торгах. А продавали худобу у Чехію, Австрію, Німеччину. Ярмарок святої Анни перестав цінуватися лише в 30-ті роки ХХ ст. Інші товари, як яйця, молокопродукти, збіжжя і, частково, дерево використовувалось в межах польської держави до якої і належав Тернопіль в той час. Зерно до речі продавали на сучасній площі Героїв Євромайдану. На 1928 р. в місті офіційно зареєстрованими були 38 торговців збіжжям. Але можливо їх було більше, просто не всі подали платні оголошення у видання.
Продавали також в Тернополі вози та все, що потрібне для сільського господарства. Селяни вирощували свиней, а перекупники гнали ї вулицею Широкою (сьогодні вона Шептицького) на залізничну станцію.
Славився Тернопіль і м’ясними виробами. Виготовляли їх родини Яримовичів, Грицинів, Перчишиних, Майків. Підприємство Івана, Петра, Василя Майка експортувало свої ковбаси, подільські ковбаски в консервах навіть до Британії. Складники у фірмовому сальцесоні (зельці) були викладені так, що давали напис «Майка».
Існували й інші дрібні підприємці, що обробляли продукцію, яку постачало село. Так, за 1928 р. в місті існувало 8 овочарів, 9 гуртових і 12 роздрібних торговців шкірами, 14 млинів, 14 молочників.
Газу на той час не було, а тому палили дровами. Їх заготовляли ще влітку, а то не мав то купував на ринку. Існувало близько 10 найбільших продавців дров. Вугіллям торгували 8 підприємців.
Промисловість міста
Тернопіль 80 років тому мав біля 40 тис. населення, але був центром воєводства. Край експортував багато збіжжя, овочів, сотні тонн меду, масла та іншої продукції. Також в ці часи запрацювала цукровня в Березовиці, розширився залізничний вузол, з’явилися новобудови, а отже активно розвивалось будівництво. Активно діяла броварня на вулиці Білецькій, працювали товарні біржі.
Значного розвитку в місті набуло виробництво мила. Діяли фабрики на Медовій 1, Львівській, 183 (частина сучасної Руської), на площі Собєського, 21 (майдан Волі). Працювали вони переважно для внутрішнього, тернопільського споживача. Мило було потрібне, як звичайним людям для прання, так і столярам. Адже всі вікна на той час були дерев’яні і ї часто лагодили. Скло для вікон продавалось лише в компанії Вольф Кеслер на тодішній вул. Руській, 23. Тут же працював місцевий скляр на прізвище Лібергаль.
Фабрика «Калина»
Одним із лідерів тогочасного Тернополя була фабрика «Калина», що належала до кооперативу «Будучність». Вона знаходилась на сучасній вулиці Вояків дивізії «Галичина». Працювала протягом 1925-1939 років. Фабрика виготовляла папір для куріння і гільзи для цигарок. Тут працювало близько 100 осіб і переважно жінок. Продукція підприємства продавалась по всій Галичині та Польщі. За радянської влади фабрика була закрита, а потім відкрита вже як поліграфічне підприємство.
Отже, Тернопільщина експортувала в різні роки різні товари, але переважно це була сільськогосподарська продукція.
