Людське суспільство за тисячі років свого існування досягло значного розвитку. Мікросхеми, демократія, теорія ймовірності, Інтернет, космічні кораблі, генетика, соціальні мережі, лазерна зброя та багато-багато іншого. Цими здобутками ми захоплюємось і намагаємось використовувати для мирних цілей. В той же час є речі, які виникли давно, існували всю писемну історію людства і залишились у спадок нашому поколінню. Мова про жебраків. Це люди, які живуть поряд з нами і яких ми воліємо не помічати. Вони були, є в будь-якій державі, але надіємось з часом зникнуть у зв’язку з створенням в світі заможного демократичного суспільства. Детальніше про жебраків, безхатченків, старців Тернопільщини в ХІХ – ХХ ст. розповість видання ternopil.one.
Походження терміну
Як повідомляють дослідники Л. Бойцун, І. Дуда, Б. Остап’юк слово жебрак походить від пол. żebrać та від чеськ. Žebrati. Рідше використовується слово старець. Загалом це дуже бідна особа у якої відсутні суспільні, родинні, дружні зв’язки з суспільством. Серед характеристик такої людини вчені відзначають значну релігійність, пригніченість, знедоленість, напівхворість чи навіть божевілля. Така людина живе з старцювання, тобто з випрошування милостині, а саме одягу, грошей, їжі.
Жебраки в Римі
Жебрацтво, як явище існувало в Стародавньому Римі. Багаті люди, імператори, консули, патриції використовували міський плебс певну частину якого становили жебраки для просування своїх інтересів. А для цього влаштовували гладіаторські бої, роздачу хліба і майна в особливі дні. Багато жебраків та бідних були близькими до християн, адже після появи їх проповідників з’являлося чимало «прошаків», що просили милостиню в ім’я Христа: «Подайте, Христа Ради!» У Римі переслідувалися ті жебраки, які, по огляду їх, виявлялися досить здоровими для трудового життя (лат. mendicantes validi).
Жебрацтво в середні віки
У Середні віки законодавство Карла Великого ділило жебраків на здатних до праці і нездатних; для останніх наказується заснувати різні благодійні заклади. Жебраки нерідко слали прокляття на тих, хто ображав ї чи мало давав грошей. Приховуватись жебраками могли і відьми. Щоб їх виявити слід було уважно слухати, що вони просили. Зокрема, присутність в прохачів побажань, як от молоко, дріжджі, спиртне та м’ясо, могло свідчити, що це не просто жебрак і нечиста сила.
Кількість жебраків зростає в часи природніх катастроф, голоду, війн, суспільних катастроф. Жебраками переважно ставали селяни після того, як втрачали землю і можливість годувати свою родину, а отже перетворювались на жебраків. В українських реаліях жебракуванням займалися і міщани, коли дозволяла влада і потрібно було зібрати кошти на викуп родичів з татарського полону. В період середньовіччя та нового часу в країнах Європи та Україні мало місце фахове жебракування, коли жебраки об’єднувались організації, нижчі і вищі керівні інстанції. Мандрівними жебраками були деякі чернечі ордени Європи та мусульманські мандрівники – дервіші. Нерідко жебракували тисячі сліпих співців, кобзарів, бандуристів, лірників, учнів, студентів, мандрівних дяків, монахів, що таким чином збирали кошти для потреб церкви, монастирів.
Жебраки в Тернополі
Про жебрацтво в Тернополі маємо інформацію з книги І. Дуди, де зазначено, що 7 травня 1854 р. з нагоди весілля цісаря в місті відбулася Служба Божа, після якої в будинку гімназії для 250 бідних влаштували обід із чотирьох страв. Кожному дали по хлібині, келішку горілки і кварті пива. Бідним, які соромилися жебрати, і двом гімназистам видали грошову допомогу в розмірі 5 зл. рин.
Активну діяльність по допомозі жебракам вела «Фундація князя Константина Острозького». У 1886 р. д-р Володимир Лучаківський, проф. О.Барвінського і повітовий комісар О.Глинецький склали новий статут «Фундації» та 12 травня відкрили нове «Заведеніе» – «Заклад для немічних старих і жінок». Для цього було придбано землю на вул. К. Острозького на 235 моргів з садом. Тут збудували 2-х поверхову кам’яницю. Тут утримували 22 старці, яких доглядали сестри-служебниці. Також тут був сиротинець «Сирітський Захист», який утримували за рахунок коштів селян з навколишніх сіл та міщан.
В 1901 р. є інформація, що в Тернополі зросла кількість жебраків і поліції довелось «воювати» з ними.
В 1907 р. Відкрито «Дім для старців і невиліковно хворих» на вул. Шевченка.
В 1909 р. продовжувались роботи по впорядкуванню спортивного майданчика на бараках, що біля сучасного стадіону. Така назва «бараки «виникла після того, як на цій ділянці землі, де раніше були старі кавалерійські касарні, побудували бараки для бездомних.
Перед Першою світовою війною в місті було споруджено притулок для старців на Медовій, при якому був також епідемічний шпиталь.
Також в якості міської нічліжки для бідних використовувалась будівля, якою розпочиналася вулиця Подільська Нижча. Зараз це будинок по вул. Торговиця 53. У народі цей притулок називали «камадулами», можливо, від назви чернечого ордену «камедулів». Тепер тут корпус музичного училища.
Під час святкування Успіння Божої Матері в храмі монастирської Свят-Успенської церкви відбувалося свято. Сюди для святкування приїздили прочани з Поділля, Волині, а також з-за Збруча. Мешканці Тернополя перед святом впорядковували свою оселю, готували багато смачної їжі. В день свято в церкві відбувалася Служба Божа, а перед брамою кипіло справжнє тернопільське життя. Гримів базар, стояли підводи та били копитом коні, які привезли гостей, голосно кричали прохаючи милостиню численні жебраки-каліки, старці, щоб звернути на себе увагу прохожих.
Жебраки в Гаях Великих
Старців, жебраків вистачало і в навколишніх селах. Зокрема, в Гаях Великих, які з давен-давна належали до Тернополя, була Свят-Іванська церква, яка належала до тернопільської парафії. Сюди щотижня, в неділю, приїздили священики з Тернополя і відправляли Службу. Також мешканці села любили святкувати Івана Купала на яке приходили до Гаїв процесії з Березовиці Великої, Кип’ячки, Байковець, Смиковець та інших сусідніх сіл. Під час руху процесій навпроти церкви в Гаях «стояли будки з празничним крамом, а біля них сиділи старці-жебраки прохаючи крикливими голосами милостині».
Жебраки в Улашківцях
Полюбляли відвідувати жебраки і ярмарки. Важливим був Улашківський в Чортківському повіті. Сюди приїздили мешканці навколишніх повітів, як із заліщицького, чортківського, гусятинського, борщівського, бучацького, а також з-поза Дністра, з Покуття городенського, гвоздецького, снятинського. Впродовж ярмарку бувало постійно до 100 000 людей, що забезпечували себе потрібними в господарстві предметами на весь рік. Не диво, що використовували цей ярмарок також усякого роду обманщики, злодії та інше шумовиння, що приїздило з цілого краю і не одна селянка оплакувала втрату всіх грошей за продану корову чи коня.
Окреме місце займали лірники, жебраки та каліки, що купчилися біля монастиря, який височів над ярмарком на високій горі. Вони мали свої цехи, зі своєю говіркою і всякими способами намагалися розбудити у прочан милосердя для себе.
Жебраки в селі Лосяч, що на Чортківщині
В селі Лосяч жили здебільшого малоземельні. Але траплялись і великі бідаки. Був один. Ходив красти кури і тягати картоплю з чужих ям, щоб якось вижити, бо заробити не було де. Крав деревину з плотів, щоб було чим зварити. Дехто крав кукурудзу на полі, лущив і засипав у великий кропив’яний міх. Інші пускалися на жебраків.
Жебрацтво в Слободі Золотій
В цьому силі жебраками ставали через п’янство. А все тому, що була корчма, де люди пропивали своє майно. І вже за пароха о. Медицького проведено акцію проти пиятики, на проповіді в церкві отець закликав до тверезості, відбирав присяги, щоб не пили горілки тощо. На згадку про ті заходи, був поставлений на громадському майдані залізний хрест із зазначенням – 1871 рік. Але все дарма, адже корчмар Янкель Ліппе все одно приваблював чоловіків до корчми, де крім напоїв він також приторговував крамом і тютюном.
Жебрацтво на Тернопільщині і російські солдати
І остання історія про жабраків та російських військових. Виглядає фантастично, але розповідали таке.
Під час окупації Тернопільщини в першу світову війну російською армією до цивільного населення військові відносилися непогано. Місцеві жебраки збиралися під військовими казармами спокійно ждали своєї черги до … обіду. Нагодувавши своїх вояків, кухарям лишалося ще багато доброї м’ясної страви, також кусні м’яса і хліба. Вони ставили дідів та бабців у чергу і наливали їм тієї ж страви в їхні їдунки, додавали здоровий кусень м’яса та ще й буханець хліба. Тому вони й не ходили за милостинею, а деякі з них так заокруглились, що годі було їх розпізнати. Те саме діялось й біля військової пекарні, коли навантажили на вози те що мали здати, решту роздавали дітям і бідним. Так і видно було, що харчів в них аж забагато і їх не жалували нікому.
Отже, жебрацтво на Тернопільщині проявлялось по різному. Але загалом це були переважно бідні та соціально незахищені люди, яких в той час забула держава.
