Кордон, який утворився після завершення Української національної революції 1917-1921 рр., на території України між Польщею та СРСР не став чимось новим для населення Надзбруччя. Адже до цього тут проходила межа між Австро-Угорщиною та Росією. В той же час старий кордон не створював суттєвих перешкод для українського населення, яке мешкало на берегах річки Збруч. Воно фактично вільно пересувалось, займалось економічними промислами та могло здійснювати різноманітні культурні обміни. Але все змінилось після 1921 р. влада СРСР та Польщі зробили все можливе, щоб новий кордон був «на замку» (ми про це писали тут і тут). А тому він обріс численних дотами, дзотами, заставами, вишками, пам’ятниками та стовпами. Щось з цього знищено, щось й далі існує. Детальніше про історію прикордонних Гусятинів (їх два) розповість видання ternopil.one.
Як повідомляє видання Тексти, історія прикордоння цікава та неоднозначна. Ось деякі деталі цієї історії.
Австро-російський кордон і Гусятин
Перш за все кордон між Російською та Австрійською імперіями було прокладено «законними кордонами Червоної Русі, аж до околиць Збаража, звідти прямою лінією до Дністра вздовж невеликої річки» Збруч, яка стала кордоном через «помилку» французьких картографів. Тобто кордон, у 1772 р., згідно досягнутих міждержавних домовленостей, мав проходити руслом річки Подгорець (Podhorze, Podhorce), але військові на місцевості не змогли знайти гідронім із цією назвою (ймовірно, насправді малася на увазі р. Серет), тому демаркували кордон руслом Збруча. А отже, було розділено колись такі єдині населені пункти як Тарноруда, Гусятин, Крутилів (Кренцилів), Боднарівка, Шидлівці, Збриж, Підпилип’я (Підфилип’я). А тому це створило дублювання сіл із однаковими назвами в сучасних Тернопільській та Хмельницькій областях України.
Після постання нових держав на берегах Збруча залишилось багато залишків споруд від Росії та Австро-Угорщини. А це старі митниці, застави, стражниці, майданчики, де колись стояли прикордонні вишки тощо. Найчастіше зустрічаються прикордонні стовпи. Добротні, на бетонних основах. В порівнянні з польськими, радянськими, які були просто дубовими палями осмоленими знизу, то австрійці тут підійшли ґрунтовніше. Стовпи чавунні, а основи бетонні (у вигляді зрізаної піраміди). Поляки їх теж використовували, але вішали свої таблички.
Пам’ятка Гусятинів: радянська колонада
Можна говорити, що найбільше прикордонних пам’ятників збереглося в Гусятинах. Їх два. Чому два? Бо ж кордон поділив міста, які раніше знаходились в одній польській державі по обох берегах річки Збруч. Зокрема, й Гусятин. А тому тепер маємо Гусятини (райцентр Тернопільської обл. та село Хмельницької). Найвідомішою пам’яткою Надзбруччя є сталінська колонада, яку помпезно спорудили на лівому березі Збруча з метою агітації галицьких українців. Її мета – показати велич та процвітання Радянської України (і це після колективізації та голодомору 1932-1933 рр.). Зверніть увагу не СРСР, а саме України. Прикордонні стовпи мали чавунні таблички з гербом Радянської України. Тобто, все говорило про процвітання та незалежність України. От тільки гасло «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» на тому гербі було виконане чомусь російською….
Після 1939 р. колонада була перероблена, щоб показати, що відбулося возз’єднання Західної та Східної України. З’явилось і нове гасло: «Комунізм змете усі кордони!».
Чи можна говорити, що більшовики своєю колоною створили ноу-хау? Ні. Правда в тому, що уважно копіювали всі кращі здобутки царизму і переносили їх на новий грунт. Царські чиновники свій зразок пропаганди створили ще в ХІХ ст. Справа в тому, що на вершині гори, що височіє на лівому березі Збруча стоїть великий храм Святих Косми та Даміана. І це не лише церква, а й зразок царської пропаганди.
Храм Святих Косми та Даміана
Історія його створення така. В квітні 1865 року, більш-ніж 150 років тому, губернатор Поділля генерал-майор Микола Сухотін приїхав з візитом в Гусятин (той що на російському так би мовити березі). Гість одразу звернув увагу, що православна церква села маленька, тісна, і ще знаходиться в аварійному стані. В той же час в австрійському Гусятині, який був населений переважно католиками та уніатами (православними, які в 1596 р. прийняли унію, тобто верховенство римського престолу) добре проглядається красивий костел Св. Антонія.
Прямо як багатий та бідний родич. Така ситуація не грала на руку російському царському режиму і чиновник вирішив виправити цю ситуацію. А тому повернувшись в столицю губернії місто – Кам’янець-Подільський, генерал-майор організував виділення коштів на побудову нового храму в «общерусском стиле» для «Русского Гусятина». Для цього було виділено 17 тис. рублів сріблом. Кошти були отримані з статті бюджету, яка призначалась на побудову храмів на Заході країни.
Храм почали будувати 4 липня 1865 р. Уявіть як оперативність. 3 місяці. На закладення першого каменю приїхала вся еліта губернії. Єпископ Подільський та Брацлавський Леонтій, Сухотін та ще купа чиновників та військових Сєвського полку. Останні провели парад. Село такого ще не бачило.
Під вступного слова єпископ сказав, що новий храм має показати «загранічним єдіноплємєннікам», що вони колись належали «єдіной семьє – Россіі». А отже ця церква мала нагадати галичанам, що пора повертатись під руку Москви.
Прикордонна застава
В долині Збруча є радянська прикордонна застава. Поряд типовий радянський обеліск з двома табличками. На одній українською: «Пам’ять про вас, Героїв захисту радянських кордонів, вічно житиме в наших серцях…». Нижче російською: «Память Павшим Т.Т. (товаришам) Циссесу и Биркусу в борьбе с врагами советской власЬти в 1923 г.». Якщо про другого бійця інформація відсутня, то перший ще той фрукт. Мав ім’я Давид Фролович. Народився в Саратові, що в Росії. Працював електриком, приєднався до більшовиків. Далі емігрував в Англію, далі в Аргентину. Після початку світової війни повернувся в Росію і живе в Харкові. Знову приєднується до більшовиків і після їх перевороту стає чекістом. В 20-х роках був відряджений Україну для зміцнення «граніци», де він боровся з контрабандою біля Гусятина. Загинув 23 вересня 1923 р. коли обстежував кордон. Кінь прийшов сам, без вершника. Чекіста знайшли мертвого із слідами боротьби. Вбив хтось із своїх, але але тему вирішили не розкручувати та все списали не невідомих «врагов советсткой власЬти».
Західний, тернопільський Гусятин
На західному боці кордону знаходиться пам’ятник радянським прикордонникам. Він знаходився біля мосту через Збруч. Там стояла скульптура бійця із собакою. Була демонтована в 1990-х рр. Що цікаво, що прикордонник мав погони, а їх ввели в СРСР лише в 1943 р. А тому чому густинський прикордонник їх мав – це ще та загадка. Як те, яке відношення мала радянська прикордонна собака та її господар на «польському» березі Збруча? Сьогодні фундамент від пам’ятника заріс бур’янами і чекає свого повного руйнування.
Поряд, за 200 метрів від нього знаходиться польська «Стражниця». Вона розташована під ренесансною синагогою XVII століття.
Також пам’ятниками прикордоння можна віднести російські окопи на лівому березі Збруча. Їх вирили в 1917 р., коли австрійські військові разом з німецькими союзниками відкинули за Збруч російську армію.
Отже, історія Гусятина цікава та неоднозначна. А ви були в Гусятині?
