Перша українська гімназія Тернополя: через терни до незалежності

Думаєте, що знаєте всі тернопільські школи? А тоді скажіть, що за школа на вулиці Кам’яній 9, якщо школа №5 за іншою адресою і ще й на протилежній стороні? Складно? Отож, а тому читайте про першу українську гімназію, яка була утворена в 1898 р. попри опір польської громади міста, зуміла протягом 40 років навчити сотні і сотні юних тернополян (та мешканців навколишніх сіл); можливо серед них були ваші дідусі і бабусі, а тепер спадкоємцем цього закладу є тернопільська українська гімназія імені Івана Франка. Детальніше про це розповість видання ternopil.one.

Освіта в Тернополі: шлях довжиною в сотні років

Протягом декількох сотень років бездержав’я українській нації довелось пройти складний шлях становлення. Важливим етапом цього руху стала українська освіта, яка підготувала мільйони патріотів, що не пожаліли свого життя на шляху до незалежності України. Але все по порядку.

Як розповідають нам тернопільські історики Л. Бойцун, І. Дуда, Я. Гулько Тернопіль хоча й був утворений в 1540 р., але протягом тривало часу тут не було жодної пристойної школи. Так, були певні курси, братська школа, навчальні заклади при монастирях та храмах, але ж там навчали більше релігії, але не математики, природознавства, фізики, хімії чи мов. А необхідність в таких знаннях була. А тому тернополяни успішно навчалися у вдома (домашня освіта), Львові, країнах Європи, але не в своєму рідному місті. І що важливо навчалися переважно заможні люди, а інші продовжували жити як і їх предки сотні років не вміючи читати й писати і ставлячи хрестик замість підпису. Але з збільшенням кількості містян на цю проблему почали звертати увагу все більшу і більшу увагу.

Завдяки тернопільському благодійнику Йозефу Перлю в 1813 р. євреї отримали свій навчальний заклад. Детальніше про це тут. Але як же бути іншим. Допоміг випадок. Так сталось, що 1820 р. в місті з’явились монахи ордену єзуїтів, які за підтримки влади зуміли відкрити першу тернопільську гімназію. Детальніше про це тут. Так, виник навчальний заклад про який зараз нагадує лише металевий макет.

На певний час це вирішило ситуацію, але населення й далі зростало, посилювалася національні протиріччя, а отже поляки хотіли мати свій навчальний заклад, євреї прагнули покращити свій, а українці нарешті отримати свій. Вдалося це лише в кінці ХІХ ст. Тоді при владі в місті був український бургомістр Володимир Лучаківський. Детальніше про це тут і тут. Саме за його керівництва містом українці отримали шанс отримати свою гімназію. Але поляки, які становили більшість в місцевій повітовій раді вважали, що такий заклад буде політичним знаряддя в руках українських радикалів.

Олександр Барвінський і старт для української гімназії

Тут знову українці допомогли українцям. Пам’ятаєте вираз «Свій до свого по своє!» Він з’явився пізніше, але втілювався вже в ці роки. Так, цього разу допомогли українські посли до австрійського парламенту. Одним з них був Олександр Барвінський (до речі народився в Шляхтинцях, працював в гімназії в Бережанах; про це читайте тут). Йому поступила пропозиція від влади підтримати важливе для австрійського престолу рішення, а тому він не вагаючись погодився, але взамін попросив вирішити питання з українською гімназією у Тернополі. Вже наступного дня ошелешений тернопільський староста отримав наказ (ч. 14502 від 7.10.1898 р.) про негайне відкриття в Тернополі першого класу руської гімназії при Державній Вищій гімназії (про неї ми вище згадували). Умовою відкриття закладу було зростання щороку на один клас, аж до 8, щоб називатися вищою гімназією. Староста чимдуж помчав до директора гімназії і вже 15 жовтня руський (український) клас було відкрито.

Уявляєте, яка швидкість і оперативність виконання наказів в Австрійській імперії! Як би там не було, але полякам довелось проковтнути образу і чекати можливості створення власної гімназії.

Олександр Барвінський. Фото з сайту Український інтерес

Перші роки української гімназії

Заклад отримав ім’я на честь цісаря Франца Йозефа І. Покровителем закладу був святий Іван Євангеліст. Саме тому ця гімназія мала б бути побудована на Святоіванівській вулиці, а не на Камінній. В перший день навчання учні о 10.00 разом з вчителями пішли до парафіяльної церкви для молитви. Місцем для нової гімназії став бічний коридор в домініканському монастирі. Вже в 1903 (за іншими даними 1904 р.) році гімназія переведена у приміщення реальної школи на вул. Валовій. А в 1911 – в новий будинок на вул. Костюшка (нині: Камінна), на фронтоні якого був напис «Ц. К. Руська гімназія ім. Франца-Йосифа в Тернополі» (будинок не зберігся). Детальніше про відкриття польської гімназії та української гімназії читайте тут.

Фото з сайту Вікіпедія

На час відкриття нового приміщення гімназія мала навчальні класи і робітничі (майстерні), каплицю та гімнастичну залу. У дворі ріс невеликий ботанічний сад. Бібліотека вчителів нараховувала 483 твори (733 томи), учнівська – 123 твори (146 томів). Що важливо україномовної літератури було 320 творів (445 томів).

Чому навчались тернополяни-українці? Перш за все вивчали німецьку, українську, грецьку мови, латинь, а ще релігію (в ці роки церква відігравала ще важливе значення), історію, географію, математику, природознавство, логіку і психологію (в старших класах). Були й необов’язкові, так звані факультативні предмети. Серед них польська, французька мови, краєзнавство, малювання і співи, стенографія і каліграфія, руханка (фізична культура). Існували різноманітні предметні гуртки, а також пластовий, прогулянковий та протиалкогольний гуртки.

Свідоцтво про вбогість. Ілюстративне фото.

Важливо, що діти бідних батьків отримали можливість навчатися безкоштовно, але для цього необхідно було пред’явити свідоцтво про вбогість. Іногородні учні мешкали в приміщенні «Руської бурси».

В перший рік навчання було 62 учні, в 1900-1901 – вже 227, в наступному 321. Прагнення до знань мало багато учнів з Тернопільського повіту, а саме 112, Збаразького – 43, Теребовлянського – 26, Скалатського – 37, з самого міста Тернополя та Гусятинского повіту по 30 осіб.

І-світова війна

Під час війни навчання не відбувалося. В приміщення був російський військовий госпіталь. Лише в 1916 р. влада дозволила відкритися. Спочатку заклад діяв в приватному помешканні під керівництвом професорів Петра Ріпнійського, потім – Ілярія Бриковича. Також навчалися у приміщенні «Союзу повітових кооператив» на вул. Міцкевича (сьогодні це бульвар Тараса Шевченка). В 1917/1918 гімназія була розміщена в будівлі Другої тернопільської гімназії (сучасна ЗОШ №4); навчання проходило після обіду. Лише в квітні 1918 р., після виїзду німців учні повернулися, скажімо так, «додому».

вулиця Шевченка 1. Фото з сайту Вікіпедія

В цьому ж році світ заполонила епідемія «іспанки», а тому 19 жовтня заклад було закрито на карантин. Навчання припинилося на 2 тижні. Після початку української національної революції в Галичині в приміщенні гімназії діяв шпиталь Українського Червоного Хреста. Також прийшла епідемія тифу. Весною навчання відновилася для учнів молодших класів. Старші учні пішли служити в армію, захищати ЗУНР. Навчання відбувалося в приміщенні тернопільської філії товариства «Просвіта». У 1918-1919 рр. учні знову були змушені переселитися до приміщення «Союзу повітових кооператив» на вул. Міцкевича. Далі була більшовицька, нетривала окупація Тернополя і створення Галицької радянської соціалістичної республіки. Детальніше тут. Навчання знову то припинялося, то відновлювалося.

Учні 6 класу. 1926-1927 рр. Фото з праці Л. Бойцун

Польський період в житті гімназії

Тільки в 1921/1922 навчальному році українська середня школа повернулася у своє приміщення і почала працювати у нормальному ритмі. З березня 1923 року польська влада заборонила вживати слово «український», дозволялось «руський». Польська мова стала обов’язковим предметом. Історія і географія вивчались польською. Але навіть в умовах польської займанщини в гімназії панував дух українства і довір’я між педагогами й учнями. Як згадують колишні випускники, у гімназії діяла підпільна патріотична організація. Учні гімназії збиралися на місцевій цегельні, говорили про визвольні змагання, читали заборонену націоналістичну літературу, зокрема, журнали УВО «Сурма» і «Смолоскип». Також влаштовувались маніфестації біля стрілецьких могил, збирались кошти на бойовий фонд, а нелегальні матеріали переховували в кахельних печах класних кімнат. У гімназії вивішували заклики бойкотувати різні заходи польської влади з нагоди офіційних свят. Відважні юнаки замастили чорною фарбою всі польські написи на фронтоні будинку гімназії та гербовій таблиці. Почалися сутички з учнями польських гімназій, котрі були проти того, щоб українці носили шапки-мазепинки.

Фото з праці Л. Бойцун

26 вересня 1930 р. польська влада ліквідувала гімназію. Учні хлоп’ячої гімназії зустріли замкнені двері на яких було вивішено повідомлення про закриття їхньої школи. Це був один із антиукраїнських заходів у рамках «пацифікації». В приміщенні гімназії було створено польську жіночу школу, яка отримала ім’я Юзефа Пілсудського.

Українська гімназія перейшла навчатися до Тернопільської приватної гімназії Українського педагогічного товариства «Рідна школа», яка містилась у невеликому одноповерховому приміщенні на теперішній вулиці Качали. Детальніше про це тут.

Друга світова війна

В 1939 р. на базі гімназії було створено школу №1. Школа розміщувалась в в сучасній ЗОШ № 3 на вул. Грушевського, потім – у приміщенні на вул. Коперника. Під час німецької окупації міста гімназія, в складі 8 класів, переїхала в приміщення на бульвар Шевченка 1. Тут було 12 класних кабінетів. В 1941 р. мали бажання навчатися 960 учнів, серед них 329 дівчат, але німецька влада дозволила розпочати навчання лише 400 учням, серед них 40 дівчат. Епідемія тифу перервала навчання на декілька місяців і воно знову відновилось в грудні 1941 р. В лютому 1942 р. вдалося створити декілька нових класів, а отже збільшити кількість учнів до 936 (дівчат 325). В цьому ж році відкрилась бурса на вулиці І. Франка, де навчалося ще 100 учнів. На початку навчального року створенні нові класи довелося ліквідувати, але збільшилась кількість учнів в класах від 50 до 70. В грудні 1943 р. гімназію довелось повністю перевести в приміщення бурси. Останні екзамени учні гімназії здали в січні 1944 р. Далі були бої за місто і відповідно навчання припинилось. За окупації міста більшовиками гімназія знову перетворилась на ЗОШ№1.

В ці складні роки війни учні гімназії вивчали українську, німецьку мови та латинь (починаючи з 3-го класу). В середньому на це йшло 4-6 год. на тиждень. На математику відводилось 3-4 год., на релігію, біологію, географію, фізику та хімію по 2 год. На малювання та співи – 1-2 години.

Так, як місця для навчання було мало, то діти навчалися в 2 зміни. Вчителі працювали по 25-28 год., інколи на 33-35 год. на тиждень. Зважте, що зараз вчительська ставка – 18 годин. Учні не мали місця для розваг, а тому багато часу проводили в приміщенні гімназії, яке взимку фактично не опалювались. Бібліотека та кабінети гімназії були знищені війною, а тому рівень освіти тримався лише на вчителях. Діяли різноманітні гуртки, в 1942 р. з’явився учнівський хор.

Учні мали проблеми з харчуванням, не вистачало підручників, житла. А тому це негативно впливало на засвоєння знань. Загалом близько 20% учнів отримували негативні оцінки. Більшість учнів були з села – 70%, 10% – це були діти священиків, 8% – вчителів, інші – ремісників та службовців.

Зруйнований будинок гімназії на вулиці Камінній. Фото з праці Я. Гулько

Часи незалежності

21 вересня 1991 р. ЗОШ №1 стала Тернопільською фізико-математичною гімназією, а з 1996 р. це Тернопільська українська гімназія імені Івана Франка.

Отже, освіта – це важливо. Освіта – це майбутнє нації. Освіта – це Україна.

More from author

 Робота прокуратури на Галичині і Тернопільщині за Австро-Угорської імперії

На сьогодні Україна це незалежна держава. А тому її державний апарат – кістяк держави повинен постійно осучаснюватись, перебудовуватись, оновлюватись. А тому повчальним для нас,...

Українці в складі Австро-Угорської армії

Коли говорять про українці в Австро-Угорській армії, то чомусь згадують лише Українських січових стрільців. В той же час українське населення, яке становило близько 8%...

Окупація Тернопільщини: як німці господарювали в нашому краї

Друга світова війна прийшла на Тернопільщину 17 вересня 1939 р. з гуркотом радянських танків, бомбардуванням залізничного вокзалу та початком репресій проти польського, а далі...
.,.,.,.