Як вчителі та учні Бережанської гімназії боролися за українську мову та греко-католицьку релігію 

Бережанська гімназія – один з найкращих середніх закладів Тернопільщини в ХІХ та першій половині ХХ ст. Про його перенесення із Збаража до Бережан, розширення, фінансування та правила роботи можна прочитати тут. Але крім, цього важливими сторонами діяльності гімназії були питання запровадження української мови, греко-католицької релігії та особливості роботи там вчителів. А тому детальніше про цю сторону життя даного закладу розповість видання ternopil.one.

фото з сайту gazetalubuska.pl

Питання мови і ставлення до цього питання австрійського Міністерства

Як зазначає дослідник Бережан В. Бемко мова навчання в Бережанській гімназії була німецька. Учні говорили цією мовою не лише в навчальному закладі, а й в домашніх помешканнях. І покарання за відмову чи не вміння говорити німецькою були дуже суворі. Також від 1813 р. австрійська влада почала активніше запроваджувати інші мови в навчанні. Причинами стали політичні рухи пригноблених народів: українського, польського, єврейського. Спочатку було звернуто увагу на польська мову. А тому вчителям гімназії наказали її вивчати. З 1827 р. вийшло розпорядження по провінції Галичина про те, що на державну службу можуть йти лише ті, хто знає будь-яку слов’янську мову. А отже, таким предметам, як релігія та латина довелось поступитися новим політичним віянням.

Релігія в гімназії

Відбулись зміни і в релігійному календарі. До 1827 р. в гімназії святкували лише католицькі свята. Така ситуація була не лише в Бережанах. В інших гімназіях Галичини, якщо там було менше 25% греко-католиків, теж свято не відзначалось. З цього року ситуація змінилась, а отже заклади, де була хоча б чверть греко-католицького студентства могли припиняти навчання в цей день. До 1849 р. студенти гімназії, незалежно від вірування, разом вивчали релігію німецькою мовою. Спільні були й Божі служби у вірменському костелі. Останні були скасовані з 1869 р. З 1856 р. в гімназії з’явився окремий викладач для греко-католиків, який викладав німецькою та українською мовами. У зв’язку з відсутністю підручників українською, то навчання відбувалося німецькою.

фото з сайту rp.pl/swiat

Українська/руська мова в гімназії

Як ми і писали австрійська влада почала звертати увагу на навчання українською мовою, або як тоді її називали руською (від слова Русь, русичі, а не Росія, російська – це інше), але в школах на це не зважали і її не вивчали. Один з викладачів гімназії д-р Степан Томашівецький звернув увагу на те що низький культурний рівень населення Галичини був причиною того, що українська мова посідала таке місце. Роки польської, угорської окупації, відсутності власної держави, освітньої політики, просвітництва далися взнаки. Українці говорили німецькою, польською, але не українською. Дехто думав, що руська мова – це мова для церкви, інші шукали її коріння в російській мові. Загалом мало хто знав, що це за руська мова, а тому говорили на жаргоні.

З 1849-1850 рр. українська мова стала обов’язковою для навчання в гімназії. Це викликало конфлікт серед вчителів. Вчителі-поляки вимагали таких же прав і для польської мови. Один з вчителів, кс. Кароль Бараньскі, вдався до образливих, повних ненависті, висловів проти української мови. Пізніше міністерство усунуло його з освітнього закладу. З 1856 р. польська і українська мови були зрівняні в правах і обидва предмети отримали право на вільне і добровільне навчання.

Ситуація змінилась з 1867 р., коли керівництво Галичиною отримали поляки Вацлав Залєцкий та граф А. Голуховський, а також так вирішив і місцевий сейм. З цього часу польська мова стала обов’язковою в навчальних закладах. А отже, й в Бережанах.

граф А. Голуховський

Справа Пилипа Дячана

В 1861 р. в гімназії вибухнула справа вчителя Пилипа Дячана. Останній був противником поляків, але й нейтрально ставився до українців. Але один з учнів 7 класу, єврей за походженням, ображений на Дячана за те, що його двічі опитали за 2 дні, виступив проти нього і звинуватив в протегуванні русинам. Учня не карали, адже поляки не вважали його виступ порушенням правил, але Пилипа Дячана та ряд інших українських вчителів: о. Котлярчука, пароха м. Бережани, і катехита о. О. Білоуса було звинувачено в тиску на учнів-поляків, польського загалу та загалом держави. Тобто, в усіх бідах. Справу було передано в намісництво, а останнє попросило директора гімназії Шлєхтелева провести розслідування та дати характеристику вказаних викладачам. Останній відкинув звинувачення Дячанові і дав відмінну характеристику. Вказав, що він погані оцінки якраз ставив українцям. Говорячи про катехита о. Білоуса, то директор звернув увагу, що він не вчить поляків, а отже не може їх утискати. Тим більше, що кількість учнів поляків в гімназії збільшується, а отже про їх утиски не варто говорити. Справу на цьому закрили. А вчитель Дячан переїхав у Львів на іншу посаду.

Про вчителів і хабарництво

Говорячи про склад вчителів гімназії варто звернути увагу й на те, що він не мав дуже яскравих інтелектуалів. Основна причина цього незначна зарплата. А отже, вчителі не могли купити дорогих книг чи піти на додаткове навчання. Коли гімназія була в Збаражі, то директор закладу, єзуїт Каєтан Ковач, дав таку характеристику вчителів.

«Учительський колектив в 1804 р. складається з п’яти осіб, з яких тільки два порядні, інші ж – п’яниці, хабарники і неуки, просто вороги науки».

Директора Ковача було звільнено вже коли заклад працював в Бережанах. І з цього часу і до 1834 р. керував гімназією А. Суліковскі, який зробив заклад зразковим, адже для нього національність не мала значення, лише знання.

Від 1848 р. рівень гімназії знову почав знижуватись. Щоб боротися з цим з 1849 р. вимогою для вчителів, яких брали на роботу була умова – закінчення філософського факультету університету. Місцевих випускників не вистачало, а тому запрошували з Австрії та Чехії.

Цікавою є характеристика вчителів одним з учнів. Так, чех Ян Косіна, який закінчив в Бережанах 6 класів характеризує директора, як порядну людину, вчителя Гору він називає «заможним хабарником». Відносно хабарництва, то Косіна твердить, що тоді ніхто цього не дивувався, коли батьки учнів несли кошики або повні торби на приватне помешкання учителів-професорів, і навіть до канцелярії. Але були й інші випадки. Так, проф. Кавецкий за його словами допомагав бідним учням. Інші викладачі мали національні почуття, а отже підтримували серед учнів бажання вивчати рідну мову, культуру.

Матеріальний стан гімназії

Бібліотека закладу вперше згадується в 1814 р. Вона не вражала кількістю і причиною цього була відсутність коштів в гімназії. Вчителі мали свої бібліотеки. Вчитель заробляв 250 – 700 гульденів на рік. Працювали вони приблизно 40 років. Вчителі часто намагались додатково заробити на студентах, а саме селили в себе, давали приватні уроки.  

О. Барвінський, народився в с.Шляхтинці, що біля Тернополя

О. Барвінський, тернополянин до речі, який працював в Бережанській гімназії в 1868 р. написав, що в отримував зарплату 36 золотих ринських та 75 крейцерів. Що можна було купити на ці кошти? 500 грам воловини – 7 крейцерів, баранини – 3 крейцера, кімната – 22 золотих з повним утриманням (прання, харчування, прибирання). Завдяки О. Барвінському, який навчав в гімназії української мови, під його авторством, з’явилася руська читанка куди увійшли твори українських письменників.

Е. Ридз-Смігли

Про учнів гімназії

У 1889-1905 р. кількість учнів в гімназії зросла з 342 до 711. В 1905 р. було створено окремі українські класи, які існували до 1939 р. Одним з учнів цієї гімназії був видатний польський воєначальник Е. Ридз-Смігли. Детальніше про нього тут. З нагоди 100-річного ювілею Бережанської гімназії, в місцевій церкві було замуровано мармурову таблицю на честь поета-просвітителя о. Маркіяна Шашкевича, колишнього учня тієї гімназії.

М. Шашкевич – член “Руської трійці”

В 1906 р. серед учнів гімназії було за мовою було 494 поляки, 287 русинів та 7 німців. За вірою католиків – 285, греко-католиків – 291, іудеїв – 199, євангеліків – 7, вірмен – 6. Територіально учні поділялись так: місцевих – 233, з повіту Бережанського – 290, Підгайці – 103, Перемишляни – 28, Рогатин – 87, інші повіти – 46, чужі – 1. Тобто, бачимо, що євреїв було зараховано до поляків. Навчалися тут сини священиків, купців, селян (якщо дозволяв поміщик). В кінці року учні здавали екзамени. Найкращі, їх називали примуси, отримували позолочені, а далі срібні медалі.

Бережани, 1906 р.

Отже, Бережанська гімназія є своєрідним відображенням життя українців в Галичині за Австрійської імперії. Питання мови, міжнаціональних суперечок, хабарництва, матеріального стану навчального закладу промовисто говорять про складне життя наших предків. Але вони продовжувалися боротися за створення національної держави українців і ми, сьогодні повинні бути достойні їх зусиль!

More from author

 Робота прокуратури на Галичині і Тернопільщині за Австро-Угорської імперії

На сьогодні Україна це незалежна держава. А тому її державний апарат – кістяк держави повинен постійно осучаснюватись, перебудовуватись, оновлюватись. А тому повчальним для нас,...

Українці в складі Австро-Угорської армії

Коли говорять про українці в Австро-Угорській армії, то чомусь згадують лише Українських січових стрільців. В той же час українське населення, яке становило близько 8%...

Окупація Тернопільщини: як німці господарювали в нашому краї

Друга світова війна прийшла на Тернопільщину 17 вересня 1939 р. з гуркотом радянських танків, бомбардуванням залізничного вокзалу та початком репресій проти польського, а далі...
.,.,.,.