«Перший раз в перший клас», «Учітесь, читайте, чужому научайтесь і свого не цурайтесь», «Вік живи – вік учись», «Вчення – світ, а невчення – тьма!. Ці всі приказки знайомі кожному, хто навчався в радянській чи українській школах. Після масового охоплення освітою всього населення ми звикли, що знання – це щось таке пересічне, не важливе, обов’язкове і мало цікаве. А отже, перестали цінувати їх. А колись в українців були часи, коли більшість не мала можливості навчатись. Коли влада чи представники інших етносів, що проживали поряд не хотіли, щоб ми були освіченими. Коли була нестача підручників, приміщень, вчителів. В той же час тоді знайшлися кращі представники української нації, які розуміли значення освіти і шукали можливостей для просвіти свого народу. Так було в Бережанах, де важливу роль відігравала просвітницька діяльність організації «Рідна школа». Детальніше про це розповість видання ternopil.one.
Питання освіти Бережан
Як розповідає дослідник Бережан Володимир Бемко, прагнення навчатися було в крові українського народу. Освіту західноукраїнські селяни цінували ще від часів «бабці Австрії». Але саме за австрійських часів на українських землях розпочалось заснування різноманітних просвітницьких організацій. Це зокрема, «Просвіта», НТШ, «Сільський господар», «Сокіл-Батько», «Пласт».
В Бережанах була гімназія, яка давала якісні знання з різноманітних предметів, яке вона не могла охопити все населення повіту. Детальніше про Бережанську гімназію можна прочитати тут. Зокрема, не вистачало шкіл перш за все для незаможного населення, мешканців сіл. Перші спроби створення в Бережанах філію «Руського Педагогічного Товариства», а – це перша назва організації «Рідна школа» сталася в 1900 р. Детальніше про організацію «Рідна школа» в Тернополі і загальні обставини розгортання цього товариства в Галичині читайте тут. Українські і польські активісти зробили спробу створити «Рідну школу», але поляки вийшли з угоди і справа на деякий час розвалилась. А тому її створили в 1903 р. самостійно. Засновники: проф. Микола Бачинський, Олекса Лукіянович, Степан Томашівський, Іван Петрицький, Ісидор Єлюк.
Селянська бурса
Фактично одночасно, в 1904 р. зусиллями М. Бачинського і управи «Рідної школи» в місті було засновано Селянську бурсу – місце, де селянські діти могли б жити і готуватися до вступу в Бережанську гімназію. Допомагали готуватися до вступу старші учні гімназії. Місце розташування бурси – хата Колодки на Ізабелівці поряд з міською різницею. За часом кількість бурсаків зростала і в 1907 р. активісти зняли будинок з городом на вулиці Зеленій (сьогодні це вул. Родини Старухів). В місяць бурсаки платили 3-6 крон (в 1909-1910 рр. вже 15-16 крон) та приносили певну, домовлену кількість продуктів. Постійно в бурсі проживало 40-50 осіб. В 1909 р. управа купили за 8 тис. крон землю на вулиці Новій (сьогодні вул. О. Кульчицької). З того часу кількість дітей ще більше виросла, а отже довелось найняти платного настоятеля. Під час першої світової війни будинок бурси не був пошкоджений, але польська влада пізніше не дозволила відновити поселення бурсаків там. А тому все майно бурси перейшло до товариств «Рідна школа».
«Рідна школа» від заснування до 1922 р.
З 1908 р. осередок «Рідної» школи щорічно проводив курси для неграмотних та вчительську семінарію. З 1913 р. було організовано приватну двокласну школу з українською мовою навчання, яка проіснувала до кінця липня 1914 року. Тут працювало близько 30 вчителів. Школу відвідували мешканці навколишніх сіл. Війна та післявоєнне лихоліття перешкодили продовженню навчання, а тому відновити школу вдалося лише в 1922 р.
В післявоєнні роки товариство почало займатися опікуванням стрілецькими могилами, здійснювало заходи по заснуванню музею ім. Андрія Чайковського в Бережанах, опікувались школами та дошкільними закладами в усьому повіті. З 1935 року було організовано курси провідниць (вихователів) дитячих садків.
Фінансування для освіти і “бльочки”
До 1914 р. кошти для розвитку освіти отримували від української інтелігенції в розмірі 2% від зарплати. А власники крамниць отримали від товариства «бльочки» – тобто квитки. І продавці зобов’язувались після того, як українські покупці в них купували товари сплачувати для товариства 1% з товару брутто. Серед містян було кинуто клич – «Купувати товари лише в крамницях, що мають бльочки, а в інших не купувати». Кожних 2 місці касир товариства відвідував крамниці і обраховував готівку. Це давало 20-25 крон щомісяця. Спочатку власники магазинів неохоче йшли на таку домовленість, а пізніше самі звертались до товариство по отриманню «бльочок». Чому так? Бо українці самі за ними питали і якщо не було, то не купували товарів і відходили.
Після війни кошти для фінансування освітніх заходів збирали на Різдвяних, Великодніх свят, під час концертів, вистав, розставляли скриньки «Рідної школи» в громадських місцях. Також існувала практика, коли кошти, які були призначені для похорон, вінчання, хрестин передавали на «Рідну школу».
Школа після 1922 р.
Школа відкрилась 13 жовтня 1922 р. по вулиці Міцкевича 3. На сьогодні це вулиця Шевченка 1. До створення школи тут існувало кав’ярне підприємство. Дім коштував 80 тис. крон. Кошти дали Василь Дубицький, Олександр Бородайко, Дмитро Бойко, Михайло Підлужний. Половину ціни дали готівкою, а половину з позичкової каси «Надія». Цей борг було швидко ліквідовано, адже після війни крона здешевшала.
Тут крім школи також розміщувались інші українські заклади, як «Просвіта», «Кооператив», «Бесіда».
На початках це була 4-х класна школа, а з 1932 вже 5-на, 1933 – 6-на, 1935 – 7-на. З цього часу школа потрапила під патронат митрополита А. Шептицького, а тому стала називатися : «Приватна 7-класна народна школа УПТ «Рідна школа» імені Митрополита Андрея графа Шептицького в Бережанах». Навчалися 6 днів. Предмети: релігія, українська мова, польська мова (мови мали однакову кількість годин), математика, природа та географія, історія, малювання, трудове навчання, співи, фізкультура. Учні відвідували церкву, сповідалися та причащалися.
Навчалися тут діти греко-католиків, хоча й приймали і православних. На початку створення школи було 82 дітей, то вже в кінці 20-х років 155, 1937 – 255. Відвідували школу діти селян, ремісників з Бережан, навколишніх сіл та Підгаєцького повіту. В тиждень вчителі працювали по 30 год. Зважайте, що зараз вчительська ставка – 18 год. Зарплата вчителів дорівнювала зарплаті вчителя державної школи, а це близько 120 злотих.
Школа мала учительський кабінет та бібліотеку. Для вчителів було 45 книг, а для дітей 135. З часом їх кількість зросла і вже нараховувала 500 книг, з них 430 україномовних. В школах існували організація «Пласт», кооператив, хор. Плата за навчання була 10-50 злотих на рік, а пізніше 3-5 злотих на місяць.
В 1935 р. школа святкувала свято «Рідної школи». Мало відбутися освячення прапора, свято. Місцем зустрічі були луки біля Адамівки. Очікувалась поява кількох тисяч людей. Але вже під час підготовки заходу польські колоністи вирішили зірвати його. Вранці, перед святом, коли українські селяни з’їжджалися до Бережан поляки почали їх провокувати і розпочинати бійки. З’явилася поліція. Під час сутичок було багато постраждалих. Полилася кров. Були поранені. Прийшов повітовий комісар. Нападники виявилось скомпрометований, а поліція була змушена визнати й свою вину, що вчасно не зреагувала і фактично була на стороні колоністів. Свято пройшло успішно. Богослужіння, спів дітей, гра «Живі шахи». Наступного дня комісар вибачився перед українцями за подію і подякував за холоднокровність під час організації свята.
Надалі староство намагалось ліквідувати школу, а тому часто присилало інспектора, який намагався її ліквідувати. Для цього шукались причини. Як наприклад, діти не мають у класах відповідного освітлення, брак каналізації в будинку, немає в коридорі води мити руки і т. п. В 1936 р. від воєводства приїхала комісія, яка мала перевірити будинок школи. Комісія після двогодинного обстеження визнала будинок «РШ» відповідним для потреб школи і склала відповідний протокол. З того часу зацікавлення школою з боку влади помітно ослабло
Школа була закрита в 1939 р. після приходу радянських військ.
Отже, «Рідна школа» в Бережанах стала важливим осередком освіти для українського народу. Можливо ви чи ваші родичі там навчались? Пишіть в коментарях.
