Польська армія в Тернопільському воєводстві в 20-30 рр. Перелік військових частин, відновлення міста, освіта й культурні розваги

“Історія вчителька життя” – говорили давні римляни. І це дійсно так. Знаючи історію ми можемо прогнозувати майбутнє завдяки розумінню людських вчинків. А отже, забезпечити свою безпеку. 100 років назад Тернопілля було окуповано польськими військами. Тут розпочалася репресії проти українського національно-визвольного руху. Значну роль в цьому процесі, крім поліції, про що ми писали тут, відіграла й армія. Детальніше про польську армію, її вплив на політичне, культурне та економічне життя міста розповість видання ternopil.one.

Підрозділи, які знаходилися в місті

Розташований на східному березі Серету, Тернопіль (поляки називали Тарнополь) був важливим міським центром південно-східного прикордоння. Другої Республіки. Місто з багаторічною історією (колишня власність Тарновських (герб Леліва) 23 грудня 1920 року був підвищений до рангу воєводського міста і був найважливішим центром державного управління на Поділлі.

Тернопіль також був великим військовим гарнізоном. У столиці Тернопільського воєводства в будинку на вул. 29 листопада 4 перед будинком Губернського Управління розміщувався Штаб 12-ї піхотної дивізії . У колишніх австрійських казармах на вул. Замкова, від 1928 р. під назвою «Кошари ім. Короля Яна Собеського» були розгорнуті підрозділи 54-го прикордонного стрілецького полку і телеграфна рота 12-ї стрілецької дивізії. У 1931 році після введення в експлуатацію замку гетьмана Яна Тарновського, відбудованого Будівельним управлінням 6-го корпусу один із батальйонів полку було переведено до своїх кімнат в ньому.

В Бродах (Тернопільське воєводство) розміщувалась прикордонна кавалерійська бригада, а в Чорткові бригада КОП «Поділ».

Штаб 54-го прикордонного стрілецького полку розміщувався в будівлі т. зв «Pułkownikówki» на пл. Собеського. На дорозі, що веде до Збаража, у закладі на вул. Дубовецька, дислокувався відділений від Золочева, 1-й ескадрон 12-го полку польової артилерії. У місті також мали свої штаби: Комендатура, Окружне Командування, Окружний Військовий Суд і римо-католицька військова парафія та гарнізонний костел.

У Тернополі існував також офіцерський пункт Самостійного інформаційного відділу Окружної команди VI корпусу (військова контррозвідка).

На західній стороні Серету, безпосередньо біля передмістя Загребелля, було гарнізонне стрільбище та майдан для вправи. Поблизу міста також розташовані військові склади. У понад 30 тис. Тернополі солдатів було добре видно, але не створювало враження військового панування в місті. 

Польський військовий орел

Командування армії в Тернополі

Начальником гарнізону був командир 12-ї дивізії. Вони виконували ці обов’язки в міжвоєнний період у свою чергу: бригадний ген. Маріан Юзеф Янушайтіс-Жегота, Валеріан Мар’янський, Станіслав Довойно-Сологуб і Густав Пашкевич. У цій групі важливою є постать генерала С. Довойно-Сологуба, який пробув у Тернополі вісім років, від 1927 до 1935 рр. Під час служби він тісно зв’язався з містом та його мешканцями. Був членом Товариства Народної Школи, а останніми роками перераховував платню місцевому гуртку Польського Білого Хреста. Покидаючи столицю Поділля, був відзначений за громадську діяльність міською владою званням «Почесний громадянин» м. Тарнополя та почесною шаблею місцевими землевласниками. Його дружина Ольга також активно займалася громадською діяльністю, обіймаючи кілька років посаду президента Жіночого гуртка місцевої військової підготовки (PWK) та голови гуртка «Військова родина». 

Служба військових в місті

В перші роки після завершення окупації поляками Галичини і Волині, внаслідок порушення кордону організованими більшовицькими бандами, які здійснювали грабежі та хвилювання серед українського населення, спричинила до того, що в 1922-1924 рр. бійців Тернопільського гарнізону часто направляли до т. зв асистентської служби. Її метою була ліквідація військової, інспірованої радянською стороною діяльності підривної діяльності, спрямованої на ослаблення польської держави. Підрозділи, призначені для надання допомоги, були постійно готові йти в погоню. Їх також використовували для пошуку диверсантів у криївках. У листуванні опублікованому в «Polska Zbrojna» за грудень 1922 р., невідомий автор невиправдано порівнював Тарнопольський гарнізон зі сторожовими вежами на кордоні які старанно стежили за маршрутами татарських набігів.

Перебування війська в Тернополі з самого початку зустріли доброзичливо вітаючи польське населення. Його прояви були різноманітними і спрямовані на те, щоб служба солдата була приємнішою. Їх інтенсивність завжди припадала на свята. У 1922 р. було організовано різдвяний ярмарок. На виручені кошти придбали скромні «зіркові» подарунки для бійців-сиротів місцевого гарнізону та війни. 

Пам’ятник Юзефу Пілсудському польському політичному і державному діячеві, ініціатору створення Польської Військової Організації, прем’єр-міністру Польщі в Тернополі

Відновлення міста

Зі свого боку воїни гарнізону долучилися до реконструкції зруйнованого міста. Вони матеріально підтримали ініціативу відновлення пам’ятника Адаму Міцкевичу, знищеного під час польсько-українських боїв у 1918 році. На цей факт звернула увагу військова влада і подала як приклад «розуміння громадянської відповідальності». Не відмовлялися солдати від своєї допомоги і в наступні роки. Під час «зими століття» 1928-1929 рр. бійці 54-го полку вивозили сніг із залізничної колії, що дало змогу відновити рух на цьому маршруті та постачання для міста, яке було відрізане протягом десяти днів. 

Вплив на економіку міста

Перебування армії в Тернополі також відіграло позитивну роль в його економічному розвитку, забезпечивши джерело доходу для місцевого населення, а саме для ремісників і цивільних робітників. Військо також використовувало продовольчі запаси та робило закупки коней від місцевих і навколишніх торговців, що сприяло знайомству та налагодженню ширших контактів.

Ліквідація неписьменності серед військових та тернополян

Серйозною проблемою, з якою зіткнулася військова влада була поширена неписьменність серед призовників. Шлях її ліквідації в армії був організований через примусове навчання солдатів, які не мали достатньої кваліфікації читати і писати польською мовою. Про масштаби проведених заходів може засвідчити той факт, що лише один рік у Тернополі було призвано 260 неписьменних і 491 напівписьменних осіб. За відсутності належно підготовлених кадрів для боротьби з цим явищем була використана допомога цивільних вчителів. Використовувалися в Тернопільському гарнізоні вчителі Товариства народної школи. А примусові п’ятимісячні курси ліквідації грамоти для напівграмотних учнів було організовано в осінньо-зимовий період по десять годин на тиждень. Курс завершився іспитом перед комісією, що складалася з представників опікунської ради та посадових осіб.

Крім боротьби з неписьменністю, в полку були організовані курси у сфері підвищення кваліфікації: сільськогосподарської, слюсарної та поширення знань про кооперативний рух. Серед них найбільшою популярністю користувалися сільськогосподарські навчальні курси, організовані восени та взимку за участю Малопольського економічного товариства. Також необхідну допомогу в організації майстер-класів студентам надало керівництво держави. Були також навчальні курси в семи класах початкової школи та шість класів неповної середньої школи для унтер-офіцерів.

Кіно і театр – головні розваги

У наступні роки разом із розширенням культурної інфраструктури зросла роль і значення армії в гарнізоні. У казармі 54 ппск м. Тернопіль, завдяки залученню фінансових ресурсів полкової кооперації було запущено кінотеатр «Марс», який завдяки великій площі та представленому репертуару дуже подобався військовим і цивільних. У 54-му піхотному полку під художнім керівництвом інтенданта майора Міхала Чекановського успішно діяв аматорський солдатський театр. У його в репертуар входили такі вистави, як «Баладина» і «Ліла». Зіграли ролі героїв вистав серед інших дружина: сержанта Злонкевича, пластуна Козловського, кап. ВацлавА Маковського, поручника Юзефа Яреми, поручника Юзефа Самардака, поручника Євгеніуша Левкевича, сержанта Пишника, сержанта Вебер і взводного Каколевського.

Вистави були адресовані солдатам, у тому числі солдатам полку артилерії, інших військових установ, а також цивільній аудиторії. Актори також відвідали інші місця зі своїми виступами, зокрема Скалат і Збараж. У 1930-х роках опікувався аматорським театром інструктор Польського Білого Хреста Аліна Чапліцька.

Казино та військовий клуб в місті

Важливою подією в житті міста і гарнізону стало освячення Офіцерського гарнізонного казино 29 грудня 1927 року, яке здійснив о. канонік А. Ратушний у присутності старшини, дивізійника, підвоєводи та комісара міського уряду. Відтоді Казино стало культурним центром гарнізону, місцем світських зустрічей, дискусій та культурно-розважальних заходів, у яких брали участь разом з офіцерами представники інтелігенції та творчих кіл міста. Декілька років пізніше на Новому замку на пл. Собеського було офіційно відкрито військовий клуб Польського Білого Хреста. Об’єкт було відремонтовано за значної допомоги воєводства та міської управи. Дизайн інтер’єру театру та інших приміщень кімнати загального користування здійснено вчителем ІІІ Державної гімназії імені Миколи Коперника в Тернополі Броніславом Гурським.

Отже, якщо не зважати на репресії, які здійснювала польська влада щодо українського населення, то присутність армії в Тернополі мала позитивне значення. Далі буде.

More from author

Розвиток освіти на Тернопільщині в 17-20 столітті

Освіта та культура Тернопільської області зазнавали впливу імперій, до складу яких входили західноукраїнські землі. В основному широкі верстви населення були позбавлені доступу до освіти,...

Тернопільська вища духовна семінарія імені Йосипа Сліпого

Духовні навчальні заклади є вагомою частиною культурного життя кожного народу. В Тернополі декілька десятків років діє Тернопільська вища духовна семінарія, яка пройшла важкі роки...

Дмоховський Леонтій – відкривач вірусного походження раку з Тернопільщини

Мало хто знає, що одним з дослідників раку, який зробив важливе відкриття в медицині був уродженець Тернопільщини Дмоховський Леонтій. Усе своє життя вчений присвятив...
.,.,.,.